Частина 1

      Розстановка декорацій

      Пролог

      Андреа

      Після смерті моєї матері минуло сорок років, але я досі можу пригадати той день, немов це було вчора. Досі пам’ятаю звуки, запахи і те, як її худа рука лежала в моїй руці, коли вона припинила боротися і її очі згасли назавжди.

      Я пам’ятаю відчуття порожнечі, яке заполонило мене, коли я їхала додому до своїх дітей автобусом, плачучи і не звертаючи уваги на співчуття незнайомих мені пасажирів даблдекера, що котився вулицями Лондона.

      Як відчинила двері квартири, і мене переповнило прагнення схопити їх в обійми і любити так сильно, щоб жодне лихо їх не торкнулося. Захистити їх від усієї жорстокості цього світу.

      Ці спогади не поблякли і за чотири повні десятиліття. Коли йдеться про людей, яких любиш, і людей, яких втрачаєш, плин часу не має значення – деякі речі просто лишаються з тобою назавжди.

      Я так багато думаю про це зараз, бо сьогодні зранку мені сказали, що я помираю. Не в сенсі «з кожним днем життя ми все ближче до смерті», а в сенсі «вам лишилося в кращому разі два місяці».

      Лікар із завченим виразом співчуття на обличчі, від якого в мене почала тремтіти верхня губа, заходився пояснювати мені подробиці діагнозу, але я перервала його тираду усмішкою. Я була актрисою все життя, і мені не раз доводилося грати сцену смерті.

      Отож тепер мені потрібно вирішити, як зіграти свою власну – і що доброго може з неї вийти.

      Останній запис у моєму щоденнику був про те, що слід нагадати другу Льюїсу, що його стару собаку, Бетті, потрібно терміново відвести до ветеринара. Попередній запис стосувався купівлі нового капелюшка для того, аби піти в ньому на кінські перегони.

      Дивно, як швидко все може змінитися.

      Тепер у мене лишилося кілька тижнів, і я маю встигнути дуже багато. Мені доведеться розпланувати і зробити все так ретельно, як ніколи раніше. За ці кілька тижнів я, з Божою поміччю, зрежисую свою власну п’єсу – і зроблю невеличке диво.

      Адже, звісно, я не зможу підтримувати своїх дітей протягом усього їхнього життя – жодна мати не може цього зробити. Я не зможу вберегти цих двох дівчаток від найжорстокішого болю – того, якого ми завдаємо тим, кого любимо.

      Якщо це останнє, що мені судилося зробити, то я хочу досягти неможливого. Я допоможу своїм дівчаткам знову почати діяти як єдине ціле. Я зроблю все, щоб зцілити їх і їхнє майбутнє настільки, наскільки в мене вистачить часу.

      Адже скоро вони будуть дуже потрібні одна одній. Одного дня, який настане дуже скоро, вони прокинуться у світі, в якому більше немає їхньої матері, – а я ж досі пам’ятаю, яке це жахливе відчуття.

      Коли вона тримає мене за руку востаннє.

      Глава 1

      1984 рік — Прощавай, Темплтон Пек

      Мертву золоту рибку не так легко впіймати, думає Андреа, обережно стискаючи тільце померлого хатнього улюбленця на ім’я Фейсмен. Колись він так гарно плавав повз свій штучний кораловий риф та піратський замок, а тепер непорушно лежить у долоні, слизький, холодний і занадто схожий на позавчорашню китайську їжу, що починає псуватися.

      Після того як рибку завернули в паперову серветку, її поклали до коробки від взуття, з якої дівчатка ще раніше зробили модель корвета з серіалу «Команда-А». Цей шедевр було створено за допомогою червоної гелевої ручки та білої фарби, яка ще не зовсім встигла висохнути, тому місцями колір вийшов рожевий.

      Клаптик, їхній косоокий джек-рассел-тер’єр, стрибає і чіпляється