Сліпий годинникар. Як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті. Річард Докінз
Читать онлайн книгу.
про те, як воно – бачити колір. Скористайтесь якимось інструментом, аби виміряти довжину хвилі світла, що потрапляє вам в око: якщо вона довга, ви бачите червоний колір, а якщо коротка – фіолетовий чи синій. Так вийшло, що світло, яке ми називаємо червоним, має більшу довжину хвилі, ніж те, яке ми називаємо синім, і це фізичний факт. Хвилі різної довжини вмикають червоночутливі або синьочутливі фотоклітини нашої сітківки. Але у нашому суб’єктивному сприйнятті кольорів немає жодного сліду поняття «довжина хвилі». Ніщо з того, «як воно» – бачити синє або червоне світло, не говорить нам про те, яке з них має більшу довжину хвилі. Якщо це має значення (а зазвичай ні), ми просто повинні пригадати це або (як я завжди роблю) подивитись у книжці. Так само кажан сприймає положення комахи за допомогою того, що ми називаємо відлуннями. Але сприймаючи комаху, кажан, безумовно, думає про затримки відлуння не більше, ніж ми про довжину хвилі, коли дивимося на синій або червоний колір.
Насправді, якби мене змусили спробувати неможливе й уявити, як воно – бути кажаном, я припустив би, що ехолокація для цих тварин є радше тим, чим для нас є зір. Ми є настільки цілковито зоровими тваринами, що майже не усвідомлюємо, яка складна річ зір. Об’єкти перебувають «он там», і ми переконані, що «бачимо» їх там. Але я підозрюю, що насправді об’єктом нашого сприйняття є складна комп’ютерна модель у мозку, побудована на основі інформації, що надходить від того «он там», але трансформується в голові в ту форму, в якій ця інформація може використовуватись. Відмінності в довжині хвиль світла «он там» у комп’ютерній моделі в нашій голові кодуються як відмінності в кольорі. Форма та інші властивості кодуються таким самим чином, у формі, зручній для використання. Відчуття зору для нас дуже відрізняється від відчуття слуху, але це не пов’язано безпосередньо з фізичними відмінностями між світлом і звуком. Як світло, так і звук, зрештою, перетворюється відповідними органами чуттів на один і той самий різновид нервових імпульсів. Виходячи з фізичних властивостей нервового імпульсу, неможливо сказати, чи передає він інформацію про світло, звук чи запах. Причина того, що відчуття зору настільки відрізняється від відчуттів слуху та запаху, полягає в тому, що мозок вважає зручним використовувати різні типи внутрішніх моделей для світу зорових образів, світу звуків і світу запахів. Відчуття зору й слуху є такими різними тому, що ми внутрішньо використовуємо нашу зорову і звукову інформацію різними способами та для різних цілей. Це не пов’язано безпосередньо з фізичними відмінностями між світлом і звуком.
Але кажан використовує свою звукову інформацію з метою, дуже подібною до тієї, з якою ми використовуємо свою зорову інформацію. Він використовує звук для постійного оновлення свого сприйняття положення об’єктів у тривимірному просторі, так само, як ми використовуємо світло. Отже, тип внутрішньої комп’ютерної моделі, якої він потребує,