Поклик Ктулху. Говард Филлипс Лавкрафт
Читать онлайн книгу.
перше знайомство з тим, про що піде мова, сталося взимку 1926—1927 рр., коли раптово наказав довго жити мій двоюрідний дідусь, Джордж Ґеммел Ейнджелл, заслужений професор на заслуженому відпочинку, знавець семітських мов Бравнівського університету в Провіденсі (штат Род-Айленд). Професор Ейнджелл став знаменитим як експерт зі стародавньої писемності, і до нього часто зверталися керівники найбільших музеїв; тому смерть чоловіка у дев’яносто два роки не пройшла непоміченою. Цікавість до цієї події значно посилювали й загадкові обставини, що її супроводжували. Смерть застала професора під час його повернення з причалу пароплава з Ньюпорту; свідки стверджували, що той упав після зіткнення з якимось негром, на вигляд – моряком, котрий несподівано вигулькнув із одного з підозрілих темних двориків, що виходили на крутий схил пагорба, за яким пролягав найкоротший шлях від берега до будинку покійного на Вільямс-стрит. Лікарі не змогли виявити якихось слідів насильства на тілі і після довгих плутаних дебатів дійшли висновку, що смерть настала унаслідок надмірного навантаження на серце надто вже літнього чоловіка, викликаного підйомом дуже крутим схилом. Тоді я не бачив причин сумніватися в цьому висновку, однак згодом певні сумніви у мене з’явилися, навіть більше – врешті-решт, я визнав його малоймовірним.
Як спадкоємець і духівник свого двоюрідного дідуся, котрий помер бездітним удівцем, я мав ретельно вивчити його архіви; з цією метою перевіз усі теки та пачки до себе в Бостон. Основну частину відібраних мною матеріалів згодом опублікувало Американське археологічне товариство. Але залишилася ще одна скринька, вміст якої я визнав найзагад-ковішим і не хотів показувати нікому. Вона була замкнена, причому я не зміг знайти ключа доти, доки не здогадався оглянути особисту низку ключів професора, яку той носив при собі в кишені. Відтак мені, нарешті, вдалося відімкнути скриньку, однак, коли зробив це, переді мною постала нова завада, набагато складніша. Звідки ж мені було знати, що означав знайдений мною глиняний барельєф, а також розрізнені нотатки та газетні вирізки, які я виявив? Невже мій дідусь на схилі років виявився підвладним примітивним забобонам? Я вирішив знайти дивакуватого скульптора, без сумніву, відповідального за такий очевидний розлад раніше притомного розуму старого вченого.
Цей барельєф являв неправильний чотирикутник завтовшки менше одного дюйма, і площею приблизно п’ять на шість дюймів. Він був явно сучасного походження. Проте зображене на ньому анітрохи ні відповідало сучасності ні за духом, ні за задумом, оскільки, при всій химерності та різноманітності кубізму та футуризму, вони рідко відтворюють ту загадкову регулярність, яка таїться в доісторичних письменах. А в цьому витворі такого штибу письмена були безумовно присутні, але я, незважаючи на знайомство з паперами та колекцією стародавніх рукописів дідуся, не зміг їх ототожнити з будь-яким конкретним джерелом або отримати хоча б найменший натяк на їхню віддалену приналежність.
Над цими ієрогліфами містилася постать,