Ялта. Ціна миру. Сергей Плохий
Читать онлайн книгу.
число зросло майже вдесятеро. Американці запропонували завести більше кораблів для розміщення додаткового персоналу, але радянці вказали на загрозу від морських мін: як зазначив посадовець НКВС, німці втекли, «не залишивши карти». Лівадійський палац перетворився на базовий табір. «Лише повні генерали та адмірали, а також глави держави отримували індивідуальні кімнати. Решта пакувалася, як пацієнти в палаті», – написала Кетлін Гарріман із Лівадії. «Я ніколи не думала, що так багато речей може піти не так у такий різний спосіб, – повідомила вона когось зі своїх друзів. – Нам пощастило, що Аверелла тут нема, але я думаю, що останньої миті все швидко налагодиться». Так насправді і сталося{71}.
Двадцять сьомого січня Берія прозвітував Сталіну та Молотову про завершення підготовки до конференції. На Сакському аеродромі впорядкували гуртожиток, здатний розмістити п’ятсот військовослужбовців ВПС. У головному палаці Лівадійського комплексу було реконструйовано сорок три зали. Для гостей підготували додаткові сорок вісім кімнат у другому палаці. Обидві будівлі обладнали електричними та опалювальними системами. У туалетах була гаряча вода. У підвалі організували бомбосховище, здатне витримати крах будівлі. Для американської делегації встановили телефонну систему із 20 включеннями. Радянський допоміжний персонал мав мешкати в гуртожитку із власною кухнею, у якому могли розміститися шістдесят осіб. Американській та британській делегаціям надали сорок машин, здебільшого американського виробництва. На місці встановили пекарню та риболовну станцію, для урізноманітнення продуктів харчування, привезених з інших частин СРСР. Берія повідомив, що 20 січня Сакський аеродром та приміщення в Лівадії перевірено та затверджено посадовими особами США{72}.
«Лівадійський палац був повністю відреставрований упродовж останніх трьох тижнів, із того часу, як його обрали резиденцією американської делегації, – свідчив інформаційний бюлетень для прибулих членів американської делегації. – Ніхто з тих, хто прибуває сьогодні, не зможе повністю уявити колосальне завдання, яке радянці вирішили менш ніж за місяць, щоб прийняти цю конференцію. Ці будівлі не призначалися для обслуговування готельного типу. Радянці зробили все можливе, щоб пристосувати їх до потреб великої команди, яку ми привезли»{73}.
Коли ввечері 3 лютого кортеж Рузвельта доїхав до Лівадійського палацу, ніщо не нагадувало про колишню руїну. «Коли ми приїхали, – писала Анна Беттіґер у своєму щоденнику, – у всіх кімнатах першого поверху мирно потріскував вогонь у камінах, і ми раділи, адже дуже змерзли після нашої п’ятигодиної поїздки». Вечерю подали приблизно о дванадцятій: це була ікра, нарізана риба «несмажена, але якось оброблена», дичина, шашлик, який Анна назвала «м’ясом на шампурі», картопля. Було два види десерту та кави. Шампанського, вина й лікеру було багато. Кетлін Гарріман розповіла Анні, що «метрдотель
Army cable for Deane from Harriman, January 25, 1945, special files, World War II, no. 176/7: February 21–27, 1945, Averell Harriman Papers; Harriman and Abel, Special Envoy, 393.
“On the completion of the preparatory measures for the reception accommodation and security of the participants in the Crimean Conference,” Государственный архив Российской Федерации, r-9401, op. 2, d. 94, fols. 15–27 (надалі цитується як ГАРФ).
General Information Bulletin, Map Room, box 21 (Argonaut), sec. 2: Yalta (background), Franklin D, Roosevelt Library.