Олмейрова примха. Джозеф Конрад
Читать онлайн книгу.
лише однакові вияви любові чи зненависті та підлу жадібну гонитву за зрадливими доларами в різноманітнім мінливім їхнім вигляді. Для дужої чесної натури дівчини через усі ці роки дика нестриманість і щирість в осягненні мети її земляків-малайців видавалися кращими, ніж рівний удаваний спокій, брехлива ввічливість та претензія на всілякі чесноти тих білих людей, з якими вона мала нещастя жити разом. Нарешті, таке було її життя, мусило таким бути, і, думаючи так, вона все більше й більше почувала, що підпадає під вплив матері. Шукаючи в своєму незнанні кращих боків життя, вона жадібно слухала оповідання старої жінки про минулу славу раджів, од яких і вона походила, й поволі ставала все байдужішою, все зневажливішою до примішки в своєму походженні крові білих, яких репрезентував її слабодухий безтрадиційний батько.
Труднощі в житті Олмейровому не зменшились од присутності дівчини в Самбірі. Метушня, що зчинилася була з її прибуттям, стихла, правда, і Лакамба не поновляв своїх одвідин. Щось за рік після того, як приїздили голландські військові човни, вернувся з прощі до Мекки Абдулин небіж Саїд Решид, здобувши собі зеленого жакета та пишний титул хаджі. На палубі пароплава, що привіз його, пускали ракети, а в садибі Абдули гупав усю ніч барабан. Бенкет по хатах затягся аж до ранку. Решид був улюблений небіж Абдули та його спадкоємець. Щасливий дядько, зустрівши якось Олмейра на березі, спинився чемно обмінятися привітаннями й попрохав урочисто побачення. Олмейр сподівався якогось шахрайства, в усякому разі, чогось неприємного, але, звичайно, згодився, удаючи навіть, що дуже радий. Другого дня, саме після заходу сонця, в супроводі кількох інших сивобородих шкарбунів та самого небожа, прибув Абдула. Молодик – розпусний та підтоптаний на вигляд – удавав абсолютну байдужість до події. Коли носії смолоскипів збилися купою внизу біля приступок, а гості розсілися на різноманітних покалічених стільцях, Решид став односторонь, далі від світла, з величезною увагою роздивляючися свої маленькі аристократичні руки. Здивований такою урочистою поведінкою одвідувачів, Олмейр угніздився на край столу з властивим йому браком пихи, що одразу спостерегли араби з поважним незадоволенням. Та Абдула почав промову, дивлячися повз Олмейра на червоне запинало, що висіло на дверях, тоді як легке його тремтіння говорило про присутність жінок по той бік. Почав із витончених компліментів Олмейрові з приводу довголітнього їхнього сусідства та приязні й прохав Аллаха дарувати йому ще більше років життя, щоб звеселяти собі очі, дивлячись на любого свого приятеля. Делікатно натякнув про ту виключну повагу, що виявила Олмейрові голландська комісія, і зробив звідси приємний для Олмейра висновок про величезний вплив його поміж свого білого народу. Він, Абдула, теж користується впливом поміж арабів, а небіж його, Решид, одержить у спадщину і його соціальне становище, й величезні статки. Тепер Решид – хаджі. У нього є вже кілька жінок-малайок, провадив Абдула, та час уже мати