Крізь браму срібного ключа. Говард Филлипс Лавкрафт
Читать онлайн книгу.
люка, розчахнутого навстіж буцімто для того, щоб дозволити комусь вийти назовні. Того, хто вийшов, мабуть, чітко бачили нічні правопорушники, коли очі мумії раптово розплющилися. Але зараз під моїми лінзами розпливалася лише темна пляма без форми.
Я вивчав праве око, застосувавши якнайсильніше збільшення, коли сталося те, що вразило мене остаточно. За мить я гірко пошкодував про те, що не закінчив обстеження на цій стадії. Але азарт дослідника взяв гору, і я пересунув свої потужні лінзи на ліве око мумії, сподіваючись виявити на його сітківці виразніше зображення. Мої руки тряслися від збудження і кепсько слухалися, немов сковані чиєюсь злою волею. Навівши нарешті оптику на фокус, я переконався, що тут зображення не таке тьмяне, як в іншому оці. В якомусь болісному проблиску я розрізнив щось, що здіймалося з гігантського люка – циклопічної з допотопних часів реліквії зниклого світу. Я зарепетував так, що потім навіть не засоромився, і звалився без тями.
Коли ж оговтався від потрясіння і поновив огляд, то в жодному з очей моторошної мумії вже не можна було розрізнити нічого певного. Про це заявив поліційний сержант Кіф, поглянувши в лупу, бо я вже не знаходив у собі сил знову побачити цю дивовижну істоту. Я ж подякував всім силам космосу за те, що мені не довелося зазирнути в очі мумії хоч хвилиною раніше. І мав зібрати всю свою рішучість, щоб у відповідь на наполегливі розпитування присутніх розповісти про те, що мені довелося побачити цієї жахливої миті одкровення. Я навіть рота не роззявив, поки ми всі не зійшли вниз, до кабінету, подалі від пекельної тварюки, яка просто не мала права на існування. Бо я вже почав відчувати в своєму мозку осередок напрочуд диких і фантастичних уявлень про мумію і її осклянілі, вирячені очі. Адже в них відбивався якийсь тип демонічної свідомості, що назавжди ввібрав у себе те, що йому довелося раптом уздріти, і марно намагається пронести страшне послання крізь безодні часів. Це явно загрожувало мені шаленством. «Але, врешті-решт, – подумав я, – мені буде легше позбутися цього, якщо розповісти іншим про те, що я встиг побачити».
Власне, моя розповідь не була довгою. В очах мумії я побачив відображення подібного на бегемота чудовиська, що вивалюється із широкого отвору люка в центрі циклопічної гробниці, такого жахливого, що відразу відпали сумніви в його здатності вбивати все живе лише одним своїм виглядом. Навіть зараз мені бракує слів, щоб його описати. Велетенський монстр із мацаками та хоботом, з очима спрута, наполовину аморфний, що перетікав, а наполовину лускатий, укритий шкіряними складками – брр! Але ніщо зі сказаного не могло б навіть малою мірою окреслити весь огидний, блюзнірський, неймовірний для людини, позагалактичний жах і всю невимовну злостивість цього загрозливого загальною погибеллю породження похмурого хаосу та безмежної ночі. Коли я пишу ці рядки, образ, що виникає у моєму мозку, знову відкидає мене, знесиленого та розслабленого, в ті страшні хвилини, і викликає в мені приступ