Філософія грошей. Георг Зиммель
Читать онлайн книгу.
у ньому інтерсуб’єктивну, в однаковій мірі надпорядковану над ними об’єктивність [Sachlichkeit] і нормування.
Як слід припустити від початку, має місце ряд опосередкувальних явищ між чистою суб’єктивністю зміни посідача, які являють собою пограбування і подарунок, до його об’єктивності у формі обміну, в якому речі обмінюються відповідно до рівної величини вартості, що міститься в них. Сюди належить традиційна взаємність дарування. В багатьох народів побутує уявлення, що подарунок можна приймати лише в тому разі, якщо є змога віддячити на це віддарунком, набути його так би мовити заднім числом. Це прямо переходить у регулярний обмін, якщо він, як часто трапляється на Сході, відбувається так, що продавець «дарує» об’єкт покупцеві – проте лихо останньому, якщо він не робить відповідний віддарунок. До цього належить так звана прохальна праця [Bittarbeit], яка має місце в цілому світі: збирання сусідів або друзів для підмоги при нагальних роботах без сплати за це винагороди. Принаймні усюди звично щедро пригощати прохальних працівників і влаштовувати їм за можливістю невелике свято, так що, наприклад, про сербів повідомляють, мовляв, лише заможні мають змогу дозволити собі скликати таке добровільне товариство працівників. Звичайно, ще й сьогодні на Сході та часто навіть в Італії не існує поняття відповідної ціни, яка і для покупців, і для продавців утворювала б певну межу і фіксацію суб’єктивних переваг. Кожен продає так дорого і купує так дешево, як він здатен досягти від протилежної сторони, обмін становить винятково суб’єктивну акцію між двома особами, завершення якої залежить тільки від хитрості, жадання і наполегливості сторін, однак не від речі та її надіндивідуально обґрунтованого співвідношення з ціною. Оборудка полягає саме в тому – як розтлумачував мені один римський торговець антикваріатом, – що продавець вимагає забагато, покупець пропонує замало і так потроху вони наближаються аж до прийнятної точки. Отже, тут виразно помітно, як об’єктивно відповідне виявляється із взаємної протидії суб’єктів – ціле [являє собою] входження передуючих обмінові відносин у вже загальне мінове господарство, яке, однак, ще не досягнуло своїх наслідків. Обмін уже присутній, вже існує об’єктивна подія між вартостями, однак його виконання цілком суб’єктивне, його модус і його величини прив’язані винятково до відношення особистих якостей. – Мабуть, тут і криється остаточний мотив для сакральних форм, законної фіксованості, гарантії завдяки публічності й традиції, якими наділена торгова оборудка, либонь, в усіх ранніх культурах. Цим досягнута над-суб’єктивність, якої вимагає сутність обміну і яку ще не вміли утворити через речове [sachliche] відношення самих об’єктів. Доки обмін та ідея, що між речами має місце щось на кшталт рівності вартості, були чимось новим, справа взагалі не доходила до угоди, якщо два індивіда мали укласти її між собою. Тому скрізь і аж до глибокого Середньовіччя ми знаходимо не лише публічність