Філософія грошей. Георг Зиммель
Читать онлайн книгу.
і що паперові гроші уникають небезпеки зловживання шляхом довільного збільшення тільки через цілком певні прив’язування до вартості металу, які зафіксовані або законом, або самим господарством. Наскільки дієва доцільність цього обмеження – так що воно може повністю опанувати навіть початковою індивідуальною вигодою, – показує, наприклад, наступне явище. Під час Громадянської війни у Сполучених Штатах фактично була вилучена циркуляція паперових грошей (грінбекс) у західних штатах; хоча вони і були законним платіжним засобом, ніхто не наважувався повертати в них узяту золотом позику, при чому він одержав би прибуток у 150 %. Навіть на початку XVIII ст. схожим чином стояли справи з казначейськими бонами, що їх видавав французький уряд, перебуваючи у великій грошовій скруті. Хоча він і встановив законом, що чверть будь-якого платежу має виконуватися цими бонами, проте дуже скоро вони впали до вкрай мізерної частки своєї номінальної вартості. Такі випадки доводять, наскільки самі закони обігу консервують значення металевих грошей. І вони можуть це робити не лише згідно з типом наведених прикладів. Коли Банк Англії між 1796 і 1819 рр. уже не викуповував свої банкноти, знецінення їх щодо золота склало, зрештою, лише 3–5 %; однак внаслідок цього ціни на товари підвищилися на 20–50 %! І там, де примусовий курс валюти дозволяє перебувати в обігу винятково паперовим грошам і розмінним монетам, найтяжчої шкоди можна уникнути лише тим, що ажіо[30] на тривалі періоди показує завжди лише мінімальні коливання, а це можливо з його боку лише шляхом точного обмеження емісій паперових грошей. Це неодмінне регулювальне значення золото має (а раніше його мало і срібло) не в силу його вартісної рівності з предметами, обмін яких воно опосередковує, а в силу його відносної рідкісності, яка перешкоджає наповненню ринку грішми і тим самим стоїть на заваді постійного руйнування тієї пропорції, на якій ґрунтується еквівалентність товару з певною грошовою величиною. А руйнування цієї пропорції відбувається з обох боків. Надмірне збільшення грошей викликає в народу песимізм і недовіру, внаслідок чого люди намагаються, наскільки це можливо, відказатися від грошей і повернутися до натурального обміну або до боргового зобов’язання [Obligation]. Оскільки це послаблює попит на гроші, то знижується вартість – яка і полягає в попиті – грошей, що перебувають в обігу. А оскільки інстанція, що емітує гроші, підвищеним збільшенням протидіє цьому зменшенню вартості, то пропозиція і попит дедалі гостріше мусять не відповідати одне одному і circulus vitiosus[31] намічених протидій все більше знижує вартість таких грошей. Недовіра до спричиненої державним карбуванням оцінки вартості грошового субстрату – порівняно з надійністю чистої вартості металу – може набирати і такої форми, що в пізній Римській республіці монета циркулювала, власне, лише в роздрібному обігу, натомість гуртовий обіг послуговувався переважно грошима на вагу; вважалося, що лише так
Різниця між емісійним курсом і номінальною вартістю грошових знаків, цінних паперів або золотих монет.
Хибне коло