Піднесення. Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
перевірки, матиму роботи десь до нового року, але основна частина вміститься в шість тижнів.
– Якщо далі піде тим самим темпом, тоді ти вже важитимеш під сто шістдесят п’ять.
– І все одно виглядатиму здоровилом, – сказав Скотт і засміявся. – Хоча б щось.
– Ти навдивовижу радісний як для людини, з котрою таке відбувається.
– Ну так, я радію. Це, напевно, божевілля, але правда. Іноді мені здається, що це найкраща у світі програма втрати ваги.
– Ага, – скрушно додав Елліс, – але коли вона закінчується?
Одного дня, невдовзі після телефонної розмови з Доктором Бобом, у Скоттові двері легенько постукали. Якби музика ревіла голосніше – сьогодні це були «Ремоунз»[18], – він би й не почув і людина пішла б собі геть. І ця людина, мабуть, пішла б із полегшенням, бо коли Скотт відчинив двері, то побачив на порозі Міссі Дональдсон, що стояла й трусилася від страху. Це Скотт уперше побачив її відтоді, як сфотографував Дама й Ді, що спорожнялися на його газоні. Він припускав, що Дейрдре свого слова дотримується і жінки тепер вигулюють собак у міському парку. Якщо там вони дозволяють боксерам бігати вільно, то дійсно можуть мати проблеми з гицлем, хоч як добре ті собачки поводяться. У парку діє вимога вигулу з повідцями. Скотт бачив відповідні знаки.
– Міс Дональдсон, – заговорив він. – Здрастуйте.
Це також він уперше бачив її одну, тому намагався не переступати через поріг і не робити різких рухів. Жінка виглядала так, ніби може стрибнути зі сходів і кинутися геть, мов олениця, якщо він щось таке вчинить. Вона була білявкою, не настільки привабливою, як партнерка, проте з милим личком і ясними блакитними очима. У ній відчувалася тендітність, і, споглядаючи її, Скотт думав про мамині декоративні порцелянові тарілки. Складно було уявити собі цю жінку на кухні ресторану, як вона бігає від каструлі до каструлі, від сковорідки до сковорідки, пробирається крізь пару, розкладає вегетаріанську їжу й заразом командує іншими людьми.
– Потрібна якась допомога? Зайдете? Я маю каву… або чай, якщо хочете.
Міссі захитала головою ще до того, як Скотт договорив ці стандартні гостинні пропозиції, й робила це так завзято, що її хвостик аж стрибав він одного плеча до іншого.
– Я просто прийшла попросити пробачення. За Дейрдре.
– Та не варто, – заперечив він. – І не треба вигулювати своїх собак аж у парку. Я прошу тільки носити з собою кілька пакетиків для собачого посліду і дорогою назад перевіряти мій газон. Це ж не щось надзвичайне?
– Ні, зовсім ні. Я так і радила Дейрдре. Вона мені ледь голову не відірвала.
Скотт зітхнув.
– Шкода це чути. Міс Дональдсон…
– Можете називати мене Міссі, якщо хочете. – Не піднімаючи погляду і трохи зашарівшись, ніби вона сказала щось ризикове.
– Я не проти. Бо я просто хочу, щоб ми були добрими сусідами. Більшість народу тут, на В’ю, такі, що, ну знаєте… І я, здається, почав наше сусідство досить невдало, хоча не знаю, як його варто було почати вдало.
Не відриваючи погляду від землі, Міссі сказала:
– Ми тут уже майже вісім місяців, і єдиний раз,