Погана. Хлои Эспозито
Читать онлайн книгу.
щоб він відповів: «Алві».
Ми кінчаємо водночас. В очах червоніє. Наші тіла сіпаються, тремтять. На якусь мить ми опиняємося не тут, а в іншому вимірі. Я не усвідомлюю, хто я; ми з Ніно – єдине ціле. Французи називають це «la petite mort», «маленька смерть», чи щось таке. Ніби частина мене померла всередині. Але я ніколи не почувалася такою живою. То що вони, в біса, знають?
А потім ми гепаємося назад на Землю. Назад до реальності. Але знаєте що? Це досить круто. Зараз мене вштирює бути собою. Ніно виходить, і я встаю, мов у тумані, голова в мене паморочиться, йде обертом. Я чую, як його черевики ступають по гравію. Чую, як він видихає: «Бетта». Я нахиляюся, беру шорти та натягаю їх назад на липкі ноги. Спираюся на «ламбо» та дивлюся, як він запалює цигарку.
– Де ти була все моє життя? – питає він.
– Чекала на тебе, – відповідаю я.
Пальцями він проводить по моїй нижній губі.
Я дивлюся йому в очі.
Усе це… все це схоже на сон. Я почуваюся в безпеці. Уперше в житті відчуваю, що мене хочуть. Бути тут, просто зараз, із ним… Я ніколи досі такого не відчувала. Це майже занадто добре, щоб бути правдою.
День перший. Зрадник
Понеділок, 31 серпня 2015 року
Готель «Рітц», Сент-Джеймс, Лондон
Я просто зараз чую голос Бет:
– Алві? Чому ти блюєш у раковину?
Бо в унітаз із мене гівно ллється.
– Що, водночас?
Так, водночас. Це називається алкогольне отруєння. Дуже захопливо. Треба й тобі колись це спробувати. Сучко.
Я піднімаю важкі повіки, розплющуюся по шпаринці. Мене засліплює біле сяйво відполірованої керамічної раковини. Я знову заплющуюсь: це було боляче. Спираюся щокою на холодний твердий край, і на мене накочуються хвилі нудоти. Я на них – мов серферка, що скоряє височезні буруни на Гаваях, із самої верхівки врізаючись у білу воду. О, ні, знову. Я вибльовую жалюгідні залишки шлункового соку, знову, знову і знову.
– НУ, ПОСТРИВАЙ У МЕНЕ, НІНО. ЦЕ ВСЕ ЧЕРЕЗ ТЕБЕ.
Джин, вино, мартіні з горілкою, морква (дивно, я ж наче не їла ніякої моркви?). Моє дихання відлунює в раковині. У голові бухкає і паморочиться.
Більш не питиму,
Нізащо, ніколи. І
Я серйозно. Так.
Мій перший сьогоднішній хайку…
Геніально, Алві, тобі все ще це вдається. Ну то й що, що нікому не подобаються мої вірші? Кітса не цінували за життя. Бет завжди говорила, що я просто марную час, але я творю не для критиків.
Я зрештою гепаюся долілиць на підлогу. Кахлі летять мені назустріч і бехають мене – «ляп!» – по обличчю.
Я що, справді щойно впала з унітаза?
Мій рот сповнюється кров’ю з розбитої губи. Відчуття такі, ніби я помираю, але, зрештою, я не мертва – не сконала на унітазі, як Елвіс Преслі. Моє тіло тремтить на чорно-білих кахлях. Фе, це що таке? А, це ж я. Запах тіла змішується з «Туалетним каченям» чи ще якоюсь хлорованою «Океанською свіжістю». Я гола-голісінька, на мені лише діамантове