Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери
Читать онлайн книгу.
– кивнув я.
А Маленький Принц додав:
– Але очі сліпі. Шукати треба серцем.
Я пив. Відпочивав. Пісок на світанку міниться медовими барвами. Я радів і тим барвам. Але чому такий смуток оповив мені душу?..
– Ти повинен виконати свою обіцянку, – тихо нагадав Маленький Принц, знову сівши поряд зі мною.
– Яку обіцянку?
– Знаєш… намордник для баранця… я відповідаю за ту квітку!
Я дістав із кишені свої ескізи. Маленький Принц побачив їх і засміявся:
– Твої баобаби скидаються на капусту!
– Ох!
А я так пишався своїми баобабами!
– А твій лис… у нього вуха… наче роги… і надто вже довгі!
Маленький Принц знову засміявся.
– Хлопче, ти несправедливий, я ж не вмів нічого малювати, крім боа цілих і розрізаних.
– Ой, та й так годиться, – заспокоїв він, – діти знають!
Тож я намалював намордник. А як віддавав малюнок, мені краялося серце:
– Ти щось задумав і не кажеш мені…
Маленький Принц не відповів, а тільки повідомив:
– Знаєш, відколи я впав на Землю… завтра буде річниця.
Помовчавши, додав:
– Я впав тут неподалік…
І почервонів.
Я знову, не розуміючи чому, відчув дивну тугу. Але оговтався й запитав:
– Отже, тиждень тому, вранці, як я побачив тебе, ти не випадково гуляв тут самотній за тисячу миль від усіх населених місць! Ти повернувся на місце падіння?
Маленький Принц знову почервонів.
А я додав, вагаючись:
– Мабуть, через річницю?
Маленький Принц червонів і далі. Він ніколи не відповідав на запитання, та, коли червоніють, це означає «так», правда?
– Ох! – зітхнув я. – Боюся…
Але Маленький Принц урвав мене:
– Тепер ти повинен працювати. Тобі слід повернутись до твоєї машини. Я зачекаю тут. Приходь завтра ввечері…
Але спокою я вже не мав. Я згадав про лиса. Якщо дав себе приручити, є ризик, що доведеться плакати…
Розділ XXVI
Поблизу від криниці тягнувся старий, де-не-де зруйнований мур. Повертаючись увечері другого дня від літака, я ще здалеку помітив Маленького Принца, що сидів зверху на мурі, спустивши ноги. Я почув його голос:
– Невже не пригадуєш? – запитував він. – Це аж ніяк не тут!
Чийсь інший голос, мабуть, відповів йому, бо ж він заперечив:
– Так-так! Це справді той день, але місце не те…
Я й далі йшов до муру, але ще нікого не чув і не бачив. А Маленький Принц знову заперечував:
– Звичайно. Ти побачиш, де починається мій слід на піску. Ти повинна лише зачекати мене. Вночі я буду там.
Я був метрів за двадцять від муру і однаково нічого не бачив.
Помовчавши, Маленький принц заговорив знову:
– А в тебе добра отрута? Ти певна, що я не мучитимусь довго?
Я зупинився, серце защеміло, але я й далі нічого не розумів.
– А тепер відійди, – сказав він, – я хочу зіскочити.
Тоді я опустив очі до підніжжя муру