Буйний День. Джек Лондон
Читать онлайн книгу.
перейшов Чілкут і спустився на плоті Юконом.
На гору Буйний День глянув лиш мигцем; його цікавила широка рівнина, обабіч охоплена глибокою водою, де були дуже зручні місця причалювати пароплавам.
– Саме придатна для міста площа, – промурмотів він. – Сорок тисяч люду можуть тут оселитися. Треба тільки наскочити на золото. – Він на хвилинку замислився. – Десять доларів на миску – цілком доволі. Така буде метушня, якої на Алясці ніколи й не бачили. А коли не тут, то в усякому разі десь недалеко. Варто би по всій дорозі назирати місць для оселиська.
Він постояв ще, дивлячись на пустельну площину. Його жива уява малювала йому образи тих часів, коли сюди звідусіль посунуть люди. Він уже розставляв по ній тартаки, великі крамниці, шинки, зали для танців і довгі вулиці золотошукацьких хатин. Тими вулицями йшли тисячі люду, а перед крамницями стояли важкі вантажні санки з довгими собачими запрягами. А інші вже спускалися головною вулицею до Клондайку, прямуючи до того уявлюваного «десь», де малося добувати золото.
Буйний День засміявся, прокинувшись від своїх марень, спустився з гори, перейшов терасу і повернувся до стоянки. За п’ять хвилин він уже загорнувся у своє хутро. Але зараз-таки знову розплющив очі й сів, сам собі дивуючись, що не спить. Індіянин спав поруч; жар жеврів із-під попелу, п’ятеро собак лежали, поховавши носи й позакривавшись своїми кудлатими хвостами; збоку стирчали застромлені у сніг дві пари лижв.
– Голову до пня дам, що серце мене не дурить, – пробурмотів він. Його думки мимохіть вернулися до покеру, і він усміхнувся на той спогад. – Чотири королі! Ну й Кернса ж серце не одурило!
Він знову ліг, натягши хутро аж на вуха, заплющив очі й цього разу вже міцно заснув.
Розділ V
На Шістдесятій Милі вони поновили припаси, забрали декілька фунтів листів і подалися далі. Ще від Сорокової Милі шлях був невтертий, і так, либонь, мало бути до самої Даї. Буйному Дневі це не дуже дошкуляло, але Кама тяжко мучився. З гордості він мовчав, хоч застуджені в лютий мороз легені давалися взнаки, і затаїти цього він не міг. Приморожено тільки тонюсінький шар легеневої тканини на вершках, проте вона почала злущуватися струпом, спричинюючи сухий уривчастий кашель. Усяка надмірна натуга викликала напади кашлю, очі Камі наливалися кров’ю, аж здавалося, що вони от-от вискочать, по щоках котилися сльози. А вдихнувши чаду від смаженого сала, Кама закашлювався на пів години, мов у корчах, і коли Буйний День варив їсти, індіянин намагався бути з навітряного боку.
День по дні плентали вони без кіпця м’яким невтоптаним снігом. То була важка втомна праця без просвітку; не було й знаку радісної тої бадьорості, з якою мчиш твердою гладенькою дорогою. То один, то другий ішов спереду і втоптував лижвами сніг, і так без спочинку. Дрібний сипкий сніг лежав верствою на ярд завтовшки, і під вагою людини широка плетена лижва вгрузала в пухку поверхню на добрий фут; передок її тоді впирався в прямовисну