Буйний День. Джек Лондон
Читать онлайн книгу.
у нього став ледь хрипкий і напружений, а кутики вуст нервово здригалися.
Кернс поблід. Усі завважили, що рука йому тремтіла, коли він писав записку, але голос його не змінився.
– А я накину ще п’ять тисяч, – сказав він.
Тепер центром уваги зробився Буйний День. У світлі гасової лампи над головами видко було, як блищить піт у нього на чолі. Засмагле його лице ще потемніло, набігши кров’ю, чорні очі горіли, а ніздрі жадібно роздималися. Ті широкі ніздрі виказували його походження від диких предків, що витривали в життєвій боротьбі завдяки здоровим легеням і доброму віддихові. Проте голос його лишався такий самий твердий, і руки не тремтіли, як у Кернса.
– Я покриваю ці десять тисяч. Не думай, що я тебе злякався, Маку. Це я через оте Джекове серце.
– Серце не серце, а я ще додам п’ять, – сказав Макдональд. – До прикупу в мене була найкраща карта, гадаю, що так воно й тепер.
– А може, моє серце після прикупу ще дужче тьохкає, – відмовив Кернс. – От так мені й нашіптує – мовляв, лізь, Джеку, ще вище, – і я накину ще п’ять тисяч.
Буйний День відхилився на спинку стільця й, підвівши очі на лампу, почав лічити вголос:
– Я поставив дев’ять тисяч ще до прикупу. Потім покрив і накинув двадцять одну. Разом тридцять. У мене ще лишається десять тисяч усього.
Він нахилився вперед і глянув на Кернса.
– Крию ці десять тисяч.
– Можеш іще набавити, коли хочеш, – відказав Кернс. – Твої собаки в грі підуть за п’ять тисяч.
– Ні! Собаки – ніколи в світі! Ви можете виграти моє золото й із нарінком, але ніколи жодного собаки!
Макдональд довго думав. Ніхто не ворушився, ані шепотів. Усі глядачі стояли в непослабній напрузі, ніхто навіть із ноги на ногу не переступив. Запала побожна мовчанка. Тільки чути було, як гуготить грубка та крізь рублені стіни приглушено долинало знадвору собаче завивання. Велика гра не щоночі трапляється на Юконі, а ця була найбільша за всю історію краю. Шинкар нарешті промовив:
– Коли я програю, то зможу тільки дати в заставу «Тіволі». Згодні?
Решта двоє грачів кивнули головами.
– Тоді й я крию, – і Макдональд додав свою записку на п’ять тисяч.
Ніхто не простиг руки до банку й ніхто не сказав, які має карти. Серед глибокої тиші Буйний День відкрив чотири королі й туза. Макдональд – чотири валети й туза; Кернс чотири королі й трійку. Кернс простяг руку і, загарбавши весь банк, посунув його до себе. Рука його тремтіла.
Буйний День вибрав туза з своїх карт і кинув його до Макдональдового туза, кажучи:
– Ось що мене піддрочило! Я знав, що мене можуть побити тільки чотири королі. Вони в нього й опинились. А що було в тебе? – щиро зацікавлений, звернувся він до Кембла.
– Неповна масть із чотирьох; добре прикупити – й гра була б нічогенька.
– Ще б пак! Чого ж ти не прикупляв? У тебе ж могла вийти або коронка одної масті, або повна масть!
– Отож-бо! Того я й просадив шість тисяч, поки вийшов з гри, – сумно сказав Кембл.
– Мені було б вигідніше, якби ти прикупив, –