Мігрант. Марина и Сергей Дяченко

Читать онлайн книгу.

Мігрант - Марина и Сергей Дяченко


Скачать книгу
цю людину… свого одноплеменця в Раа…

      Крокодил похлинувся. Майже хвилина минула, перш ніж він зрозумів, що «одноплеменець на Раа» – дослівний переклад слова «земляк» і значить те саме.

      – Земляка, – повторив він, намагаючись сконцентруватися на смислі, а не на звучанні. – Переговорити з ним якнайшвидше.

      – Сьогодні?

      – Так.

      Офіцер завагався:

      – Поки ваш статус не визначено, за ваше життя та здоров'я відповідає наша служба. Та я не бачу прямої загрози, тому… Зараз я зв'яжуся з ним і спробую з'ясувати, чи готовий він прийняти вас сьогодні.

* * *

      На єдину рейку, яка простягнулась через джунглі, знай сідали крилаті комахи на взір наших, земних, бабок. Усідалися в ряд, повернувши голови в одному напрямку, розгортали крила й так завмирали, схожі на мельхіорові іграшки.

      – Це транспортна лінія, – сказав офіцер. – За нею ходить транспорт. Вагони, вагонетки…

      – Я ж не з лісу приїхав, – пробурмотів Крокодил і негайно гучніше додав: – Тобто я хотів сказати, що в моєму світі теж є транспорт, і він теж ходить по колії.

      – Чудово.

      Здригнулася земля. Чіпляючи нижнім краєм траву, з глибини лісу випливла кабіна, на вигляд важезна й неповоротка, з затемненим склом. Крилаті комахи підпустили її дуже близько й змайнули в останній момент. «Коли-небудь не встигнуть», – подумав Крокодил.

      – Щасливої дороги, – сказав офіцер. – Якщо заблукаєте, або заслабнете, або ще щось – покажіть ваш документ будь-якому повнолітньому. Вам допоможуть.

      – А коли мені сходити?

      – В якому розумінні?

      Крокодил занервував:

      – Я ж не знаю, куди іду!

      – Просто залиште кабіну, коли відчиняться двері. Вас зустрінуть.

      – Це довго?

      – Що саме?

      – Довго їхати?

      – Залежить від того, чи вільна лінія.

      Кабіна монорейки притишила рух, але не зупинилася зовсім. Піднялися дверцята, наче запрошували сідати на ходу. Крокодил востаннє подумав: чи не відмовитись від поїздки? Та відступати перед уже відчиненими дверима було б легкодухо, і Крокодил, скрегнувши зубами, незграбно заліз усередину.

      Дверцята зачинились. Кабіна вмить пішла швидше, і по її даху захльоскало віття. Офіцер зник з очей, пронеслося повз і загубилося кілька тубільних халабуд, і потягнувся ліс, густий і просторий, наче бальна зала з колонами, яку видно крізь прозору завісу.

      Крокодил оглянув вагончик ізсередини. Жодних сидінь не знайшлось; у кабіні, оббитій матеріалом, схожим на корок, – навіть на підлозі! – Крокодилові на подив, теж росла трава. Він сів, схрестивши ноги, і став дивитись у вікно.

      У «стартовому пакеті» були шорти його розміру й світла сорочка без коміра, але Крокодил не став перевдягатись. На холошах його джинсів засохли плямки багна з мокрого тротуару. Земного тротуару, до дір затоптаної вулиці за два кроки від дому; Крокодилу здавалося важливим носити цей бруд на собі.

      До речі, яка ж у них дивна санітарна система! Чому новоприбулим не влаштовують


Скачать книгу