Мартін Іден. Джек Лондон
Читать онлайн книгу.
шістнадцять років творчої діяльності з-під пера Лондона вийшло 19 романів, 18 збірок оповідань, нарисів і статей, 8 автобіографічних і соціологічних книг, 3 п'єси, кілька десятків віршів. Писав він легко, але такій продуктивності немалою мірою сприяла і залізна самодисципліна письменника. Ще на початку літературної кар'єри він установив для себе норму: 1000 слів щодня, крім неділі, і майже ніколи від неї не відступав. Та зіграло свою роль і те, що він вічно поспішав і в нього не залишалося часу на обдумування творів та їх доробку. Він зізнався в одному інтерв'ю: «У мене немає незавершених творів. У будь-якому випадку я завершую те, за що беруся. Якщо вийшло добре, я ставлю підпис і відсилаю видавцям. Якщо вийшло не дуже, я теж підписую і відсилаю». Тому далеко не все ним написане рівноцінне, немало й такого, що серйозної критики не витримує. Але про творчі досягнення письменників судять за вершинними творами, а не за «валовою» продукцією. Такі твори, як «північні оповідання» і роман «Мартін Іден» ставлять його в один ряд з видатними письменниками XX століття.
У творчості Лондона органічно переплітаються дві основні тенденції американської літератури на межі XIX—XX століть – романтична, що йде з глибин минулого століття, і натуралістична, яка тільки-но формувалася (Ф. Норріс, С. Крейн та ін.). Зв'язок Лондона з романтизмом цілком природний, адже в Америці, на відміну від Європи, епоха романтизму тривала майже впродовж XIX століття. Художні моделі й концепти романтизму, виразно відчутні в «північних оповіданнях», присутні і в подальших його творах, у тому числі й у «Мартіні Ідені». Типово романтичним є притаманне більшості творів Лондона протиставлення природного і цивілізованого станів людини, а на рівні художньому поетика контрастів, ретельність при відтворенні «місцевого колориту» певного краю чи регіону. З «великою американською подорожжю», розпочатою романтиками, що відкривали свою країну читачам, споріднений лондонівський мотив дороги, продовжив він і тему колонізації вільних просторів, але тепер уже Півночі, і протистояння корінного населення і білих завойовників, започатковану Ф. Купером. Не пройшов він і повз морські романи Г. Меллвіла, пригодницькі за формою, але філософські за змістом. Водночас багатьма своїми гранями творчість Д. Лондона близька до неоромантизму, передусім англійського, і вписується в його контекст. Особливо відчутний у нього перегук з творами Р. Стівенсона, Д. Конрада і найперше Р. Кіплінга, засвоєння їхнього творчого досвіду.
Та визначальною у творчості Лондона була все-таки скоріше тенденція натуралістична. Як художній напрям натуралізм виник у другій половині XIX ст. (Е. Золя, Е. і Ж. Гонкури) на основі певного світосприйняття, яке сформувалося у середині століття в результаті посиленого розвитку природничих наук. Воно й отримало назву позитивістського, тобто такого, що спирається на відкриття і висновки «позитивних наук», базованих на експерименті. На межі XIX—XX ст. натуралізм поширився в інших літературах, зокрема американській, зазнавши