Розділ 1

      – Так, так, пані, можете хитати головою скільки вам завгодно: найрозсудливіша, найкраща серед вас – це… Але я не назву її, тому що вона єдина у всьому моєму класі скромниця, і я боюся, що варто мені назвати її ім'я, як вона відразу ж утратить цю рідкісну чесноту, якої я бажаю й вам.

      – In nomine Patris, et Filii, et Spiritu Sancto[7], – проспівала Констанца із зухвалим виглядом.

      – Amen[8], – хором підхопили всі інші дівчатка.

      – Кепський злюка, – сказала Клоринда, мило надувши губки й злегка вдаряючи ручкою віяла по кощавих, зморшкуватих пальцях учителя співу, немов заснулих на німій клавіатурі органа.

      – Це ви не за адресою! – мовив старий професор із глибоко незворушним виглядом людини, що протягом сорока років по шість годин на день піддавалася зухвалим і пустотливим нападкам кількох поколінь юних осіб жіночої статі. – І все-таки, – додав він, ховаючи окуляри у футляр, а табакерку до кишені й не підводячи очей на роздратований і глузливий вулик, – ця розумна, ця лагідна, ця старанна, ця уважна, ця добра дівчинка – не ви, синьйоро Клориндо, не ви, синьйоро Констанцо, і не ви, синьйоро Джульєтто, і, вже звичайно, не Розіна, і ще того менш Мікела…

      – Виходить, це я!

      – Ні, я!

      – Зовсім ні, я!

      – Я!

      – Я! – закричало разом із півсотні блондинок і брюнеток, хто приємним, хто різким голосом, немов зграя галасливих чайок, що кинулися на злощасну мушлю, викинуту на берег хвилею, що відринула.

      Ця мушля, тобто маестро (і я наполягаю, що ніяка метафора не підійшла б більшою мірою до його незграбних рухів, очей із перламутровим відливом, вилиць, поцяткованих червоними прожилками, а особливо – до тисячі сивих, твердих і гострих завитків його професорської перуки), – маестро, повторюю я, змушений тричі опускатися на лаву, з якої він підводився, збираючись піти, але, спокійний і безпристрасний, як мушля, заколисана й скам'яніла серед бур, довго не піддавався проханням сказати, яка саме з його учениць заслуговує похвал, на які він – завжди такий скупий – щойно так розщедрився. Нарешті, мовби з жалем поступаючись проханням, викликаним його ж хитрістю, він узяв свою професорську тростину, якою зазвичай відбивав такт, і з її допомогою поділив цю недисципліновану череду на дві шеренги; потім, просуваючись із поважним виглядом між подвійним рядом легковажних голівок, зупинився в глибині хорів, де містився