Справа зниклої балерини. Олександр Красовицький
Читать онлайн книгу.
словом.
– О, це від мого давнього знайомого, – він підхопив конверт і, перш ніж вона встигла щось сказати, додав: – Ви ж не відмовитесь від чаю? Можу запропонувати вам непоганий вибір варення до нього.
Дівчина ледь помітно кивнула, господар ще раз уважно поглянув на її обличчя і зник за дверима, що вели в будинок.
Чай на травах, варення з агрусу, кілька листочків свіжої м’яти – вона заспокоює. А цій зажуреній незнайомці в короні з русявого волосся і вологим блиском синіх очей треба заспокоїтися. Тривога й біль увійшли в акуратний дворик Тараса Адамовича разом із дівчиною і по-хазяйськи розмістилися на веранді, відвойовуючи собі простір. Господар поставив на столик фаянсову чашку з теплим напоєм, поруч – розетку з агрусовим варенням.
– Дякую, – глухо мовила дівчина.
– Рецепт я знайшов у записах своєї бабусі, – повагом почав він.
Гостя звела на нього широко розкриті очі й відвела убік руку з чашкою, яку вже встигла піднести до губ.
– Я про варення, – спокійно мовив Тарас Адамович. – Агрус вибагливий. Потрібно обрати сорт, потім дочекатися стиглості.
– Перепрошую, – мовила дівчина.
– О, все гаразд, – усміхнувся чоловік, і, не звертаючи уваги на те, що вона вже відкрила рота для наступної репліки, повів далі: – Звісно, я міг би додати інших ягід, тоді агрус розкрив би свій смак інакше. Однак я – прихильник моносмаків.
Дівчина ковтнула чай, обережно поставила чашку на стіл і повідомила:
– Вашу адресу дав мені Сильвестр Григорович Богач.
Подумки пообіцявши змусити Сильвестра Григоровича пошкодувати про вчинене – ото ще вигадав! – роздавати адреси шахових партнерів усіляким дівчиськам, Тарас Адамович зазначив:
– Сильвестр Григорович, до речі, навпаки – любить, коли у варенні змішуються різні смаки. Однак варення – не борщ. Щоб воно вдалося, достатньо й одного виду ягід. Що скажете?
– Мабуть, ви маєте рацію. Розумієте, я сьогодні прийшла… Мені порадили… Сильвестр Григорович…
– Той ще порадник, скажу я вам.
– Моя сестра зникла, – раптом чітко вимовила гостя. Вона не розплакалась і не влаштувала істерики – цього найбільше боявся колишній слідчий. Сльози бентежать, створюють непотрібний хаос. Він повільно підсунув до неї наповнену смаколиком розетку і приречено зітхнувши, порадив:
– Спробуйте розповісти по черзі. Я вислухаю вас.
Ворона з сусіднього дерева скептично каркнула. Дівчина відставила чашку й стиха промовила:
– Мене звуть Мирослава Томашевич. Ми із сестрою вже півтора року живемо в Києві, квартируємо в будинку по вул. Велика Підвальна, 34. Я навчаюсь на Вищих жіночих курсах.
Господар здивовано підняв догори брови.
– Юридичний факультет, – додала гостя. – Сестра – балерина в міському театрі.
Вона на мить затнулась.
– І вона зникла?
– Так. Сильвестр Григорович сказав, що ви можете допомогти її відшукати.
– Сильвестр Григорович – вигадник, –