Весела наука. Фридрих Вильгельм Ницше
Читать онлайн книгу.
ліпше день по дню.
В разі ж чого, я натхнення
Учерпну з рецептів неньки,
Й оновлю своє меню.
Як пошук той мене втомив,
Знаходить я навчався:
Мене раз вітер зупинив —
З вітрами я й подався.
Вглиб копай, і там знайдеш
Джерело таємне!
Неук скаже: «Не діждеш —
В глибині геєнна!»
А. Я хворів? Чи я одужав?
Не збагну, хоч як напруживсь,
Хто був лікарем моїм?
B. Ти зцілився, так, мій друже:
Здоровий, хто забуть зумів.
Наші чесноти також нехай би були легконогі —
Як вірші Гомера, – приходячи, знов потім йдуть собі геть!
Не стій на споді сотню літ!
Не пнись у вись сувору!
Найкраще оглядати світ
Із пів дороги вгору.
Чарують мова й стиль мої,
У слід ступаєш ти мені?
Наслідуй звичаї свої:
За мною йди – без метушні!
Вже шкіра репає стара,
Нова потреба млоїть
Змію в мені, що так жада
Грудок землі глевкої.
Повзу в траві між камінців,
Мій голод недаремний:
Тебе саму я завжди їв,
Зміїна страво, земле!
Мій талан вам щастя зичить,
Щастя всіх до щастя кличе!
Хто моїх троянд насмиче?
Ви на те пригніться нижче
В чагарях, між гострих шпичок —
Часто пальці тут калічать!
Бо талан мастак дражнити!
Щастя любить роздрочити!
Хто моїх троянд насмиче?
Я розливаю й розбиваю,
І ви мене звете недбайлом.
Таж всяк, п’ючи, б’є й розливає,
Коли по вінця наливає —
Та на вино не нарікає.
Зійшлись ніколи і щодня
Гостро й м’яко, сон і яв,
А також розум і дурня;
Чудний банальність обійняв —
Всім цим був, єсьм і буду я,
Голуб, змій, а ще свиня!
Щоб не зморити глузд і очки,
Біжи за сонцем по тіньочку!
Ковзанки гладь —
То благодать
Тому, хто вміє танцювать.
Миліша й ворожнеча цільним брусом,
За дружбу, склеєну із куснів!
Іржа потрібна теж —
Самої гостроти замало,
Щоб: «Надто молодий іще!», —
Тобі не заявляли.
«Як подолати верхів’я круте?»
Вгору дерись і не