Королівський убивця. Assassin. Робин Хобб
Читать онлайн книгу.
у снігопаді. Але зненацька все стало на місце. Форма узгір’я, тип дерев і цей яр, – отже, Оленячий замок отам. Ще трохи проїхати, і ясно побачимо фортецю на морських скелях, над затокою і містом унизу. Вперше за багато днів я знав, де ми. Тяжкі хмари не давали нам змоги звірити дорогу за зірками, а незвичайно глибокий сніг змінив терен настільки, що навіть Барріч вагався, як їхати. Але тепер я знав, що додому зостався короткий відрізок дороги. Влітку. Проте зібрав докупи те, що зосталося з моєї рішучості.
– Недалеко, – сказав я Баррічу.
Гендз уже пустив коня. Його приземкуватий маленький мерин відважно рвонувся вперед, продираючись крізь снігові замети. Я підштовхнув Сажку, і висока кобила неохоче рушила. Підіймаючись узгір’ям, схилилася, а я зсунувся вбік. Доки я даремно намагався видряпатися в сідло, Барріч підігнав свого коня просто до мене, піймав за комір і втягнув на місце.
– Це недалеко, – погодився він. – Зумієш.
Мені вдалося кивнути. За останню годину він лише вдруге повертав мене в сідло. Один із найкращих моїх вечорів, – гірко сказав я собі. Я випростався, рішуче розправив плечі. Майже вдома.
Подорож була довгою і марудною, погода препоганою, а постійні труднощі не додали мені здоров’я. Значну частину дороги я пам’ятав, наче крізь сон. Цілими днями я трусився в сідлі, ледве розбираючи наші стежки, а вночі лежав між Гендзом та Баррічем у маленькому наметі й тремтів від утоми, такої сильної, що навіть не міг спати. Я сподівався, що наша дорога стане легшою, коли ми наблизимося до герцогства Бак. Але не врахував обережності Барріча.
У Турлейку ми зупинилися на ніч у заїзді. Я думав, що наступного дня пересядемо на річкову баржу. Навіть коли Оленяча Ріка замерзає при берегах, вона завдяки сильній течії цілий рік зостається судноплавною. Я пішов просто до нашої кімнати, бо не мав сили ні на що інше. Зате Барріч із Гендзом прагнули гарячої страви й товариства, не кажучи вже про ель. Я не сподівався, що вони скоро з’являться в кімнаті. Та не минуло й двох годин, як ось вони обидва тут, вкладаються спати.
Барріч був похмурим і мовчазним, але коли він заліг у ліжко, то Гендз прошепотів мені зі своєї постелі, яку погану славу має король у цьому місті.
– Сумніваюся, що вони говорили б так вільно, якби знали, що ми з Оленячого замку. Але ми були одягнені по-гірському, тож вирішили, що ми торговці або купці. Я з десяток разів думав, що Барріч викличе когось із них на двобій. Правду кажучи, не знаю, як він стримався. Усі нарікали на податки для оборони узбережжя. Глузували, кажучи, що, хоч скільки з них тягнуть тих податків, пірати однаково прийшли непоміченими восени, коли ще погода була гарною, і спалили ще два міста.
Гендз замовк на мить, а потім невпевнено додав:
– Зате дуже вихваляли принца Регала. Він проїздив тут, супроводжуючи Кеттрікен до Оленячого замку. Якийсь чоловік при столі назвав її великою білою рибожінкою, саме враз для прибережного короля. А ще інший озвався, кажучи, що принаймні принц Регал, попри всі свої труди, має добру поставу й вигляд, як і годиться