Королівський убивця. Assassin. Робин Хобб
Читать онлайн книгу.
Проковтнула свою гордість, того ж дня пішла до тебе й довідалася, яка дурна я була, як ти прикидався і мене обманув. Ти не Новачок, ти справді байстрюк. От ти хто.
Якусь мить я прислухався до дивного звуку, намагаючись зрозуміти, що це. Тоді збагнув. Вона плакала, хлипаючи. Я знав, що коли спробую підвестися і підійти до неї, то впаду навзнак. Або ж вона мене так ударить, що зіб’є з ніг. Тож по-дурному, наче справжній п’яниця, повторив:
– Гаразд, а що ж тоді Джейд? Чому тобі так легко було піти до нього? Чому ти спершу не прийшла до мене?
– Я ж тобі кажу! Він мій брат у перших, ти недоумку! – її гнів спалахнув крізь сльози. – Як маєш клопоти, то звертаєшся до родини. Я попросила в нього допомоги, а він забрав мене до сімейного господарства, щоб я там допомагала на жнивах.
Хвилина тиші. Тоді недовірливо:
– Ти що думаєш? Чи я належу до тих, що можуть мати когось збоку?
Потім крижаним тоном:
– Що я дозволила б тобі упадати за мною, а тим часом зустрічалася з кимсь іншим?
– Ні, я б цього не сказав.
– Ну звісно, – промовила так, начебто це все пояснювало. – Ти – як мій батько. Він завжди вважав, що я брешу, бо сам постійно брехав. Як і ти. «Ох, я не п’яний», тим часом від тебе тхне і ти ледь тримаєшся на ногах. І ця твоя дурнувата баєчка: «Мені снилося, що ти була в Сілбеї». Усі в місті знали, що я поїхала до Сілбея. Мабуть, ти почув цю всю історію, сидячи в якійсь таверні.
– Ні, Моллі, це не так. Ти мусиш мені повірити.
Я вхопився за покривала ліжка, щоб випростатися. Вона відвернулася від мене.
– Ні, не мушу! Нікому не мушу вірити.
На мить замовкла, аби щось обдумати.
– Знаєш, колись давно, я ще тоді була зовсім малою. Ще до того, як ми з тобою зустрілися.
Її голос став напрочуд спокійним. Позбавленим виразу, але спокійним.
– Це було на Весняному святі. Пам’ятаю, як я попросила в батька кілька пенні, щоб заплатити за ворожбу. А він мені дав ляпаса і сказав, що не викидатиме гроші на такі дурниці. Тоді зачинив мене у крамниці й пішов пити. Але я й тоді вміла вибиратися з крамниці. І пішла подивитися до тих яток, де ворожили. Там був один старий, що вгадував долю по кристалах. Знаєш, як вони це роблять. Тримають кристал перед полум’ям свічки й розповідають про майбутнє по тому, які кольори падають тобі на обличчя.
Замовкла.
– Знаю, – підтвердив я, тимчасом як вона мовчала. Знав, який тип магії Загорожі вона має на думці. Я бачив танець кольорових зблисків на обличчі жінки із заплющеними очима. Але зараз я лише прагнув виразно побачити Моллі. Подумав, що коли зустрінуся з нею поглядом, то вона побачить правду в моїх очах. Я хотів насмілитися підвестися, підійти до неї та спробувати обійняти. Але вона думала, що я п’яний, а я знав, що впаду. Не міг зганьбитися перед нею ще раз.
– Багато дівчат і жінок вже почули свою ворожбу. Та я не мала жодного пенні, тож могла лише дивитися. Але невдовзі той старий мене побачив. Мабуть, він думав, що я соромлюся. Спитав мене, чи не хочу я знати свою долю. А я заплакала, бо хотіла,