Маленькі чоловіки. Луиза Мэй Олкотт
Читать онлайн книгу.
як хлопчики твердо й упевнено відповідають уроки з історії, географії та граматики, Нет мало не впав у відчай.
– Зате ти знаєш багато того, чого не знають вони, – сказав пан Баер, сідаючи ближче до Нета, бо Франц вже допомагав молодшій групі долати труднощі таблиці множення.
– Я? – недовірливо запитав Нет.
– Звичайно. Ти вмієш стримуватися, володіти собою, а Джек, котрий так швидко розв’язує арифметичні задачі, не вміє. Адже звичкою до стриманості теж потрібно опанувати, і, гадаю, ти цей урок добре засвоїв. Крім того, ти вмієш грати на скрипці, чого не вміє жоден з наших хлопчиків, хоч їм дуже цього хотілося б. І нарешті, найголовніше, ти від щирого серця бажаєш вчитися, а це вже половина справи. Спочатку тобі, може, й буде важко, але не падай духом і працюй, працюй… З кожним днем навчання підкорюватиметься тобі.
З кожним словом, промовленим паном Баером, обличчя Нета прояснялося: він радів, що знає хоч щось.
«Так, я можу стримуватися, – думав він. – Мене навчив цього батько, коли бив мене час від часу. І я вмію грати на скрипці, хоч і не знайду на мапі Біскайську затоку», – подумав він із, здавалося б, недоречним відчуттям комфорту. А потім сказав так серйозно й голосно, що Демі почув його:
– Я хочу вчитися, тож старатимуся. Я ніколи не ходив до школи, але не винен у цьому. І якщо товариші не сміятимуться наді мною, то сподіваюся, що впораюся, адже ви й пані Баер такі добрі до мене!
– Ніхто не сміятиметься над тобою. А якщо хтось спробує, то я скажу, щоб він не робив цього! – крикнув Демі, забувши, що сидить на уроці.
Молодша група, яка зупинилася на множенні сім на дев’ять, теж обернулася, як за командою, бажаючи дізнатися, що трапилося.
Вважаючи, що бесіда про те, як треба допомагати один одному, важливіша за урок арифметики, пан Баер розповів історію Нета. Вона вийшла такою цікавою і зворушливою, що добрі хлопчики навперебій обіцяли підставляти плече новому товаришеві. Крім того, їх тішила можливість поділитися своїми здобутками з тим, хто так чудово грає на скрипці. Відтоді не було жодного разу, щоб в разі потреби хтось не простягнув Нетові руку підтримки, якщо він спіткався на сходах до знань.
Щоправда, поки хлопчик не зміцнів, йому не дозволяли багато вчитися. Зате міг більше часу проводити на своїй грядці. Це заняття приносило більше користі для здоров’я, ніж будь-які ліки.
Нет засіяв її квасолею. Він радів кожному новому листочку, кожній стеблинці, які підіймалися з землі під дією теплого весняного повітря. Жодна грядка не була оброблена так добре – Нет рився в ній, як кріт. Пан Баер навіть висловлював припущення, що на ній нічого не встигне вирости, так енергійно Нет ворушив землю. Тому він часто давав йому якусь легку роботу у квітнику або на полуничних грядках, де той, наспівуючи, працював так само старанно, як бджоли, що літали навколо нього.
– Ось така зміна мені дуже подобається, – говорила пані Баер, дивлячись на колись бліді, а тепер рум’яні щоки Нета, або поплескуючи його по плечах, які вже почали розпрямлятися