Жiнка його мрiї. Олесь Ульяненко
Читать онлайн книгу.
вечір, ніч, наступаючий ранок; вона повинна сказати, щоб він дав їй спокій, не інакше, по-іншому не може бути.
Пічка гріла ноги теплим котом. Він мовчки усміхнувся, донюхуючись до запахів. Вона напевне ляпнула б таку нісенітницю, щоб ти повернувся обличчям до долі, нарешті зрозумів і таке інше, і так далі. Але вона банально собі спала, згорнувшись калачиком. Він ні в що не вірив, навіть у свої почуття, сховані так глибоко, наче у пеклі, наче на краю раю, котрі для нього зараз звучали не менш смішно, ніж признання чогось, звинувачення в чомусь, чому він давно перестав вірити і сприймати всерйоз. Хоча він згодився, задоволено муркнувши під носа, що цієї морозної, з червоним язиком неба, ночі відбулося щось неймовірне. І йому зробилося пусто й кисло. Він шарпнув зі злістю віконце. Насправді ти чекав подібного так довго, зашепотіло над вухом, ого-го як довго. Він задихав часто, намагаючись, через силу, не дивитися на її вилицювате обличчя. Йому примарився вкотре тремтливий фантом, що вже угніздився і сів на тім’я, щоб увіпнути пазурі. Зараз напевне, – і перепитай його, він був би певним, – хтось керує ним. І його це розлютило. Його розлютила безпомічність, сиза дірка пустоти на кінці міста, там, де повинне зійти сонце, тягуче, як меляса, паскудне, наче всі його смертні гріхи, щоб тисячами підняти його запахи, його сморід над усім світом. Фу-у, випустив він з шумом повітря, але нічого не змінилося.
Тверді удари підборів: це крутився яскравою дзиґою Центр. Люди вишмигували, наче з отворів, наче з каріозного велетенського рота. Холера, що таке лізе в голову. Мороз тремтів у повітрі, відчувався фізично, і йому було байдуже, наскільки це гарно чи погано. Головне: його запрограмований мозок починав давати збої. Щось таке невідоме солодко проспівало на дні його самого: люди вулицями йшли у пустелю своєї самотності. Саме так: зараз вони йшли, яскраві, чорнявка з по-хлопчачому стриженою головою, зі смішними вушками, прикрашеними красивими кульчиками у вигляді мініатюрного виноградного грона; засмагле обличчя, великі сяючі очі, обернені до свого хлопця, кремезного, у дорогому хутрі, з низьким лобом і розумними мавпячими очима. Дівчина майже не рухалася, принаймні так видавалося. Нагорі готелю, на поверхах «люкс» горіли намистом вікна. Пара ступала скрипучим снігом товстими підборами, і дівчина продовжувала дивитися на хлопця широко відкритими очима, тугі губи розтулилися, усмішка запала двома ямочками на щоках. Хлопець дивився прямо, ухилявся, але здавалося, йому байдуже, про що говорить подруга. А потім вони зникли в пилюці міста, зникли, наче їх ніколи не існувало.
Йому зробилося сумно і моторошно. З дитячим відчаєм він подивився на верхотуру готелю. Лада прокинулася, позаду почулося уривчасте сопіння, так, як роблять це діти або школярки. Порожнеча балачки просилася на язика. Коли він обернувся, Лада сиділа, підмостивши під себе ноги, і терла очі кулачками. Хоч у цьому він не помилився, бля, вирвалося у нього, і він за звичкою пошукав сигарету у бардачку, але знайшов тільки дамські, схаменувся, що він не курить, і машина, бля, точно не його, і він давно не курить.