Притулок. Вікторія Андрусів
Читать онлайн книгу.
ліктями на порепаний столик, де гостинний Пішта-бачі вмостив у слоїчок букетик свіжих польових квітів, обхопила голову руками. Стало боляче – я зовсім забула про видерте пасмо і сьогоднішній інцидент… Хелена… Чого від неї очікувати? Нині вона вп’ялася мені у волосся, а завтра встромить у плечі сокиру. Чим спричинена її ненависть? Адже це не була ненависть саме до мене. У тих її прокльонах відлунювала злість до всієї жіночої половини людства. Що трапилося у її житті і чому, незважаючи на агресію, лікар поводиться з нею обережно, ледь не ніжно? І знову безліч запитань без відповіді…
…В двері хтось несміливо пошкрябав. Я гадала, що то Пішта-бачі.
– Заходьте у гості, – я, повернувшись від роздумів до реальності, підправила зачіску і підвелася.
На порозі стояла баба Галька і, тримаючи у руках полумисок, від якого смачно пахло домашніми шкварками, ніяковіла, не наважувалась увійти:
– Ось, принесла вам поїсти… Вибачайте, що по-простому, по-сільськи… Чим багаті, тим і раді… Я лише зараз помітила зворушливу сіточку дрібних зморщок, що загадковим плетивом обрамляли її загартоване нелегким гірським життям обличчя. У оці застрягла сльозинка… – Дара, мене звати Дара… Дарина по-вашому… – Поїж, дитино… Може, тобі не смакуватиме – у вароші иншакі делікатеси. Айбо по-всьому видко, же ти своя… Дай Боже, звикнеш… Я пак із села тобі курятину принесу… А як хрестини будеме справляти – вже ся третя внучка ми народила – когута заб’єме, то й кочóня[15] буде… І, віддавши миску, почовгала собі у бік їдальні.
Я не знала, що таке кочоня, але те, що я залишаюся, знала напевне.
– …Лізо! Я вкотре тебе питаю: де Дара?!!! – Макс чманів від люті. Чи не вперше в житті ситуація вийшла з-під його контролю. Негаразди на роботі він вирішував набагато виваженіше.
Дарина втеча стала для нього ударом нижче поясу. Він уважно вислухав історію офісногоохоронця про те, як жінка босоніж вилетіла, не попрощавшись, на вулицю, незважаючи на те, що незадовго до того бігцем сповістила йому, до кого йде. І, вплигнувши у новенький, з тонованими вікнами «MERSEDES», зникла у невідомому напрямку.
Макс скаженів. його гнів перекидався бумерангом від переляканої ледь не на смерть покоївки до мовчазного Гоші, що стояв, потупивши голову, і навіть не спромігся вичавити з себе аби– щось у захист.
– Хто дозволив тобі везти її у офіс?!! Ти, бачу, зовсім нюх загубив!!! Геть звідси, і щоб я тебе більше не бачив!!!
Відчиняючи дверцята за дверцятами громіздкого гардеробу, він лунко затраскував ними, пересвідчуючись, що вбрання залишилось вдома. Валізи теж стояли неторкані. Отже, жевріла надія, що комедія триватиме недовго.
– Лізо, що вона взяла з собою?!!
Ліза стояла мовчки, наче набрала в рот води, а його лють від цього закипала ще більше:
– Я розмовляю з тобою, чи зі стінами?!! Ти можеш витиснути з себе бодай
Кочóня – холодець (діал.)