Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник). Леся Гончар
Читать онлайн книгу.
підлив своїй єдиній клієнтці рожевого соку і сів навпроти острів’янки, уважно її слухаючи. Есме з цікавістю спостерігала. Їй почало здаватись, що вона розуміє, про що йдеться. Жінка питала поради про свою майбутню дитину, вказувала на живіт, про щось просила.
Мамба похитував густою гривою свого скуйовдженого сиво-чорного волосся і взагалі тримався дуже загадково й поважно. Відповідав небагатослівно, театрально завмирав на мить, наче в глибоких роздумах. Тоді підвівся зі свого високого табурета, відійшов, витягнув з великої банки і з’їв червону вишеньку, якими прикрашав свої знамениті ромові коктейлі. Пригостив аборигенку. Повернувся, ще трохи посидів, по тому заговорив.
Кількома фразами він заспокоїв жінку, щось їй прорік, а вона, вдячно кланяючись, увіпхала йому в руку кілька папірців і зникла в густій темряві ночі. Вся ця сцена дуже зацікавила Есме:
– Слухай, Мамбо! Що це було? Про що вона питала і за віщо платила тобі гроші?
Мамба хрипкувато розреготався, трусонув своєю пишною бородою і присів навпроти Есме. Вечір раптом наче затих в очікуванні його розповіді…
Добираючи слова, щоб мова його була більш зрозумілою, загадковий острів’янин пояснив:
– Ні, дитина не моя, я вже застарий… Навіть не питай, скільки мені років. Але ти маєш рацію – вона приходила за порадою. Моя друга професія – обеа-мен.
– Хто-хто? Обеа-мен? – здивовано перепитала Есмеральда.
– Так, Обеа – це старовинна традиція цієї частини світу, релігія аборигенів, від яких уже мало й сліду лишилось… А острів’яни все йдуть до обеа-магів за порадою… Йдуть і йдуть… Ні баптизм, ні католицизм не викоренили її. І не викоренять. От вона й питала: чи буде доля її дитині, чи буде доля їй самій? Бо чоловіка в неї нема.
– І що ж ти їй відповів? – Есме зручніше вмостилася на високому стільчику, загадковість ситуації її щораз більше цікавила, і сам Мамба видавався надто незвичайним персонажем.
– Буде о’кей! І дитина її буде здорова, і чоловік з часом повернеться. Такі вони, наші острівні чоловіки – нестабільні… – Бронзовошкірий бармен клацнув пальцями і задумався над чимось своїм.
– А мені що скаже обеа-мен? – хитро запитала Есме.
Мамба прискіпливо на неї глянув, завмер у відтренованій чи вродженій театральній паузі, наче зважуючи щось, а тоді кинув:
– Ів тебе буде о’кей. І в тебе буде хлопчик здоровий і сильний, це тобі говорить обеа-мен.
Есмеральді було дуже приємно чути таке пророцтво, й хоча в острівні вуду її раціональна вдача не дуже то й вірила, та глибокий казковий вечір на тропічному острові налаштовував на дива…
– Розкажи мені про обеа, я ніколи про них не чула…
Мамба присів на табурет і неквапом почав:
– Ми на Вест-Індії віримо в духів. Називаємо їх джамбі… Вони можуть принести і удачу й біду, любов і багатство, а можуть і несподіваний гігантський рахунок за електрику, як-от мені минулого місяця… Тому з ними треба обережніше