Поштове відділення Лікаря Дуліттла. Королівська пошта Фантіппо. Хью Лофтинг
Читать онлайн книгу.
силу вітру. Капітан надзвичайно гордився своїм судном К.Ї.В. «Віолет». І йому страшенно хотілося, щоб саме «Віолетові» припала честь упіймати мерзотника Боунза, який так довго кидав виклик військовому флотові, продовжуючи торгувати рабами після того, як це було заборонено. Тому парові двигуни «Віолета» були запущені на повну потужність. Густий чорний дим повалив із труб корабля, затьмарюючи морську блакить і закіптюжуючи білосніжні вітрила, що гули, напинаючись на вітрі.
А тоді матрос з машинного відділення, який теж прагнув, щоб його кораблеві дісталася честь захопити Боунза, закрив запобіжний клапан на паровому двигуні, аби збільшити швидкість, а потім піднявся на палубу поспостерігати за гонкою. І дуже скоро, звісно ж, один із новісіньких котлів «Віолета» вибухнув зі страшенним гуркотом, розгромивши машинне відділення.
Однак, будучи багатощогловим військовим кораблем, «Віолет» усе ще залишався швидкісним судном. Тож він мчав уперед, шалено розсікаючи хвилі й поволі настигаючи работорговця.
Проте хитрого Боунза, що мав таку значну перевагу, не так-то просто було наздогнати. А скоро й сонце почало сідати, й Капітан помітно спохмурнів і сердито тупав ногами. Бо знав, що в темряві його ворогові вже нічого не загрожуватиме.
На нижніх палубах, де були матроси, солдатові, який випадково вистрілив з рушниці, доводилося непереливки. Усі його товариші напосілися на нього й шпиняли за те, що він виявився таким йолопом і попередив Боунза, який тепер майже напевно втече. Відстань до работорговця все ще була занадто великою, аби використовувати ті гармати, які були на озброєнні в ті часи. Проте, коли Капітан побачив, що присмерк наповзає на море і його суперник вислизає, то віддав наказ підготувати гармати, хоча в нього не було й найменшої надії, що його постріли влучать у работорговця з такої віддалі.
Щодо Стрімкокрила, то як тільки розпочалося переслідування, він прилетів на крейсер перепочити і якраз балакав із Лікарем, коли від Капітана надійшов наказ підготувати гармати. Тож Лікар і Стрімкий спустилися вниз, щоб подивитися, як вони будуть стріляти.
Там панувала ділова, але напружена атмосфера. Кожен гармаш нахилився над своєю гарматою, націлюючи її, вираховуючи відстань до ворожого судна й чекаючи наказу відкрити вогонь. Той бідолаха, якого зацькували його товариші, усе ще мало не плакав через свою дурну помилку.
І тоді офіцер вигукнув: «Вогонь!» Із гуркотом, який струсонув корабель з носа й до корми, гарматні ядра зі свистом полетіли понад водою.
Але жодне з них не влучило в работорговця. Плюх! Плюх! Плюх! Ядра попадали у воду, не завдавши ворогові жодної шкоди.
– Занадто мало світла, – нарікали артилеристи. – Як можна у щось влучити за дві милі у цьому проклятому присмеркові?
Тоді Стрімкий прошепотів Лікареві на вухо:
– Попросіть, щоб я вистрілив із гармати. Я бачу краще за них при слабкому світлі.
Та саме в цю мить прийшов наказ від Капітана: «Припинити вогонь!» І гармаші залишили свої місця.
Щойно вони повернулися