Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії. Леопольд фон Захер-Мазох
Читать онлайн книгу.
як ви вилікували Циммермана. Оскільки ви, врешті-решт, не вивчали медицину, ваш успіх мене вражає, і, оскільки я намагаюся зрозуміти кожне явище, то прошу вас пояснити мені свій метод.
– Ви вважаєте, – відповів Мебус, – що потрібно розтинати трупи, щоб дізнатися про людське тіло? Я знаю його краще за вас, хоч ніколи не досліджував. До того ж хто вам сказав, що кожну хворобу потрібно лікувати? Якщо Бог посилає хворобу, можна молитися Йому, щоб відвернути смерть, але не вести боротьбу проти волі Творця.
– Будь ласка, пане Кон, я хотів би дізнатися про ваш метод, – спокійно мовив лікар, – за цим я завітав до вас.
– Мій метод? – пробурмотів Мебус, насупивши брови. – Ви ніколи цього не зрозумієте, у вас немає духу, вам не вистачає справжнього страху перед Богом. Щоб вилікувати пацієнта, не варто дивитися на його страждання з фізичного боку, потрібно знати його душевний стан. У трактаті Макот йдеться, що у людини 248 органів і 365 вен. Проте в Торі 248 заповідей і 365 заборон. Якщо людина скоює гріх, – недотримання заповіді чи заборони, – її орган або кровоносна судина, пов’язана з цією заповіддю чи забороною, хворіє.
Пфеффермен із подивом поглянув на старого; йому здалося, що він, як Фауст на кухні відьми, чує хор сотні дурнів.
– Чим більше людина грішить, – мовив далі талмудист, – тим більше руйнується її тіло, і якщо вона, зрештою, не кається, жоден лікар не зможе її врятувати. Лише щире покаяння може запобігти смерті, тому що Бог сказав нам устами пророка Єзекиїла: «Я, – слово Господа Бога, – не бажаю смерті грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив».
– І ти таким само чином зцілив Циммермана? – спитав лікар, дедалі більш вражений.
Мебус кивнув, а потім мовив:
– Він сповідався мені у своїх гріхах і поклявся у покаянні. Я молився Богові і поручився за покаяння Циммермана, і, як бачите, він одужав.
Але за днем тріумфу настав день поразки бідолашного Мебуса Кона.
Захворіла його улюблена Перл, і цього разу ні обітниці покаянь, ні молитви, ні Талмуд не допомогли. Чарівна дитина марніла, і Мебус був у відчаї, коли, зрештою, вирішив покликати лікаря.
Він прийшов до Пфеффермена цілком розбитим, як переможений король Сходу, який пропонує своєму супротивнику шию, щоб той міг поставити на неї свою ногу.
Але Пфеффермен був шляхетним і ніколи не виказував задоволення, яке відчував. Він пішов до пацієнтки й, не гаючи часу, ретельно оглянув її, зробив необхідні призначення, а потім направив свою сестру, яка з усією старанністю та любов’ю взяла на себе турботи.
Молодий лікар приходив два рази на день, а інколи навіть ночував біля хворої. Він сидів біля скромного ліжка, у якому дівчина з червоними від лихоманки щоками лежала майже без тями. Вимірював термометром температуру її тіла із занепокоєнням, адже кожен симптом, який йому видавався небезпечним, змушував його серце стискатися. Тоді він, певно, зізнавався собі, що бореться за життя, яке йому дороге. Доволі важко далася