Беззаперечна правда. Майк Тайсон
Читать онлайн книгу.
судді Гіффорда. «Майк Тайсон не покидьок», – написав він.
Покидьком може я й не був, але от зарозумілим мудаком я був точно. Під час процесу в залі суду я поводився настільки зарозуміло, що вони ніяк не могли дати мені перепочинок. Навіть перед обличчям своєї загибелі я не міг приборкати свою зверхність. Усі ті речі, про які вони написали в тому звіті: роздавання грошей та індиків, турбота про людей, піклування про слабких та немічних – я робив усе це, але робив не тому, що був скромним, а тому, що хотів вдаватися скромним. Відчайдушно й усією душею я бажав бути смиренним, але жодної смиренної кістки в мені не було.
Отже, озброївшись усіма цими особистими характеристиками на мене, 26 березня 1992 року ми з’явилися до суду судді Патрісії Гіффорд для винесення мені вироку. Свідкам було дозволено увійти, і Вінс Фуллер розпочав процес, покликавши на трибуну Ллойда Бріджеса – виконавчого директора житлового центру «Ріверсайд» в Індіанаполісі. Моя команда захисту стверджувала, що замість тюремного ув’язнення моє покарання слід було б відкласти, а мене відправити відбувати свій випробувальний термін до реабілітаційного центру, де я міг би поєднувати особисту терапію з громадськими роботами. Колишній міністр Бріджес керував саме такою програмою. Він засвідчив, що, безумовно, розгляне мою кандидатуру в свій центр першочергово.
Проте помічник прокурора змусив Бріджеса розповісти, що нещодавно з його реабілітаційного центру було скоєно чотири втечі. А після того, як вона натиснула на міністра, щоб той зізнався, що він розмовляв зі мною в моєму особняку в Огайо і що ми сплатили за його авіапереліт – та ідея померла тільки-но народившись. Тож тепер все зводилося до того, який термін мені призначить Міс Шибениця.
Фуллер підійшов до лавки. Настав його час продемонструвати свою магію доларових мільйонів. Однак він натомість почав плести свої звичні нісенітниці. «Тайсон прийшов до нас переобтяжений життєвим багажем. Преса його паплюжила. Жодного дня не проходило без того, щоб вони не переймались його недоліками. Це не той Тайсон, якого я знаю. Тайсон, якого я знаю, то чуйна, уважна та турботлива людина. Яким би несамовитим він не був на ринзі, але вся та лють зникає, щойно він покидає ринг». Тож ця промова була далека від гіпербол Дона Кінга, але вона була непоганою. За винятком того, що Фуллер щойно провів увесь процес, зображуючи мене диким звіром та грубим занудою, в якого в голові лише сексуальне задоволення.
Потім Фуллер перевів розмову на моє бідне дитинство та моє усиновлення легендарним тренером з боксу Касом Д’Аманто.
«Але в цьому є дещиця трагедії, – провадив він. – Д’Аманто зосередився виключно на боксі. Тайсон-людина був другорядною метою на дорозі Каса Д’Аманто зробити з Тайсона великого боксера». Камілла, яка була партнеркою Каса протягом багатьох років, була обурена його заявою. Це було наче Фуллер обісцяв могилу мого наставника Каса. Фуллер усе балакав і балакав, але вся його балаканина була такою ж нескладною, як і під час усього