Гастарбайтерки. Наталка Доляк
Читать онлайн книгу.
казав чоловік, і Галочка загартовувалася на пару з сином.
Ото лише й пожила для сина, коли Федя помер. Віктору було трохи більше двадцяти, коли Галя стала справжньою мамою, яка віддається лише своєму чаду.
«Запізно!» – резюмує жінка тепер, сидячи на промерзлій лаві. Їй на голову падає перший тремтливий сніг, тихо навкруги, млосно.
– Я б не сказав… – чує поруч голос.
Озирається здивовано й бачить поруч незнайомого, трохи підтоптаного чоловіка, який, звертаючись до неї, дивиться в глибину парку.
– Перепрошую! – каже Галина Сергіївна, незадоволено наморщивши лоба.
– Кажу, я б не говорив, що запізно. – Жінка не розуміє, про що йдеться. Чоловік нарешті повертається до Галі й починає говорити голосно, ніби до глухої: – Кажу, перший сніг у листопаді – хіба це запізно?
Галя потроху усвідомлює, що вона, ймовірно, вимовила вголос останню свою думку про виховання сина. Всміхається. Незнайомець заглядає їй у лице й підстрибує на лаві, наче сів на їжака.
– Галю, ти?
– Я вас не пригадую… – соромлячись, відповідає. – Я дійсно Галя, але ви не помилилися?
– От дурепа! – не добирає слів чолов’яга.
«Ну, це вже неподобство!» – думає вона й гордовито встає, усім своїм виглядом показуючи, що вона образилася.
– Не впізнала?! – гучно сміється чоловік. – Це ж я – Гуля!
При згадуванні цього дивного прізвиська Галина Сергіївна широко розкриває очі, вдивляється прискіпливіше, тоді з силою штовхає чоловіка в плече:
– Гуля, йоксель-моксель, чого ж ти одразу не сказав, що це ти?
– Та я не одразу зрозумів, що це ти!
– А як потім дізнався, адже я, напевно, змінилась, постаріла?..
– За останні тридцять п’ять років жоден мій однокласник не помолодшав. А пізнав із голосу, дівчинко, з голосу.
Це був найкращий Галчин друг іще зі шкільних років – Максим Гуля. Взагалі прізвище його Гулякін, але для зручності казали просто – Гуля. Навчаючись у школі, ця пароч ка позиціонувалася не просто як товариші, а як дещо більше… Тепер з’ясувалося, що Гуля так і не одружився. Жартував, що прізвище його Гулякін, – отже, любить погуляти. А тепер уже й пізно, мовляв, п’ятдесят три роки – не той вік, аби починати все спочатку.
3
Не можна сказати, що Галина Сергіївна не кохала колись свого чоловіка, але то було зовсім по-іншому, заради обов’язку. А з Максимом на старості років закрутилось, як у випускників. Із букетами, зітханнями, побаченнями, навіть із сексом. Галочка приходила додому раз на три дні, розпашіла й змолоділа. Брала, що їй потрібно, і йшла знову. Жили в Максима, в однокімнатній хрущовці. Він працював таксистом. Простий чоловік, із простими життєвими забаганками: аби борщ було зварено, білизна чиста й усміхнена жінка, яка чекає на повернення роботяги додому. Галочці такий ритм життя надзвичайно подобався – бути потрібною, коханою, щасливою.
Подруги не засуджували