Мелодія кави у тональності кардамону. Наталія Гурницька
Читать онлайн книгу.
завершилися свята. Майже нікуди не ходила того року. Зосередилася на своєму коханні й нічого іншого біля себе не помічала. Трохи непокоїло і відволікало тільки те, що вже два-три тижні Адам якось дивно придивляється до неї. Так, ніби щось виважує, намагається зрозуміти або ж у чомусь її підозрює. Незрозуміло лише, в чому.
Те, що Адам міг приревнувати її до котрогось із залицяльників, Анні навіть на думку не спадало. Окрім нього, не помічала нікого. Не відразу зауважила вона й те, що за нею почав упадати такий собі Дмитро. Того хлопця вона заледве знала. Мешкав на іншому кінці міста і не належав до її товариства. Ніколи з ним не розмовляла, хіба неуважно віталася і відразу забувала про його існування. Не надала значення й тому, що хлопець надто часто з’являється там, де й вона, та постійно намагається з нею поговорити. Якби хтось запитав, якого кольору у нього очі й чи подобається він їй – не знала б, що відповісти, бо навіть не придивлялася до нього.
Цілком ігноруючи існування Дмитра, Анна в якийсь момент зауважила, що той буквально переслідує її. Не розуміла, чому він вчепився саме до неї. Не дала йому ані найменшого приводу для того: не кокетувала, не намагалася звабити і взагалі майже не помічала. Навіть пригадати не могла, як довго все це триває. Здається, хтось познайомив її з тим хлопцем на уродинах у її найкращої колежанки. Знала б, чим це обернеться, нізащо б туди не пішла.
Не вигадавши нічого кращого, Анна почала вдавати, ніби не помічає хлопця, проте це не допомогло. Тепер Дмитро й на вулиці постійно її супроводжував, і в товаристві безперервно крутився біля неї, і біля будинку простоював лише для того, щоб поговорити. Вона вперто відхрещувалася від нього, проте колежанки не вірили жодному її слову і казали, що вона нарешті закохалася. Це настільки розлютило Анну, що вона почала з’ясовувати стосунки з Дмитром. У результаті з’ясування ігнорувати прихильність хлопця вже не було сенсу. Мусила визнати, що проблема існує і треба якось давати їй раду.
Завершилося тим, що в ситуацію втрутилася її тітка.
– Ну, і що ти собі думаєш? – якось увечері, залишившись із Анною наодинці, з притиском запитала вона її. – Доки ти соромитимеш себе і нас перед родиною та сусідами?
– Соромитиму? Я? – Не зрозумівши, про що та говорить, Анна зблідла так сильно, що й сама це відчула. – Неправда. Я нічого поганого не зробила. Я лише раз заходила до нього. Я навіть не хотіла туди йти. Він сам мені запропонував.
Слухаючи її, тітка аж рот відкрила від подиву.
– Зачекай, ти що, була у нього вдома? Коли?
Ціпеніючи від жаху, Анна злякано скулилася в кріслі.
– Ще восени. Але лише один-єдиний раз… Я не хотіла… Він сам мене запросив і…
Не дослухавши, тітка обірвала її на півслові.
– Як це запросив? Дмитро? Ти ж навіть не заручена з ним.
Розгублено кліпнувши, Анна густо почервоніла. То це вона говорить не про Адама.
– Ні, ні… Я не ходила до Дмитра. Я не зрозуміла… Я взагалі нікуди з ним не ходила. Він мені не подобається. Ви мені не вірите?
Тітка зміряла її роздратованим поглядом.
– Жодному