Мелодія кави у тональності кардамону. Наталія Гурницька
Читать онлайн книгу.
тут – і крапка. Не везтиме ж Адам її до Львова силою.
Вдягнувшись, Анна вийшла на подвір’я. Зробила кілька невпевнених кроків і майже відразу провалилася в сніг по коліна. Сніг не лише засипав все подвір’я, але й зараз не вщухав – сипав і сипав із темного неба, ніби збирався засипати все довкола. Відчуття того, що вона опинилася десь у зовсім іншому місці, було таким реальним, що аж налякало Анну своєю правдивістю. Вона підвела голову, розгублено глянула в простір сніжинок угорі й відчула якесь дивне запаморочення. Так, ніби подивилася не в небо, а зазирнула в темну глибоку яму.
Ледь похитнувшись, таки втримала рівновагу. Ні, вона біля будинку Адама, ще в Жовкві. Просто надворі надто темно і сніг чомусь летить на неї звідусіль. Вітер змітає його з даху, з дерев, з паркану, сипле колючими сніжинками в очі. Аж подих забиває.
Анна мимоволі заплющила очі й раптом знов відчула у собі якусь відірваність від реального життя і таку пронизливу самотність, аж моторошно стало. Це вже було з нею десь, колись, в інакшому житті, за інакших обставин, але де і коли пригадати не могла. Напевно, це наснилося їй? Призабутий сон, що виринув із підсвідомості й налякав своєю подібністю до справжнього життя. Це навіть не божевілля, а приховані спогади.
Високо підібравши спідниці й знов провалюючись у глибокий сніг ледь не по коліна, вона підійшла до Адама, зустрілася з ним очима і раптом відчула, як серце у неї болісно стиснулося. Ні, нікуди вона від нього не піде. Хіба можна втекти від чоловіка, якого любиш понад життя? У душі, у серці так багато кохання, а вона тікає. Наївна. Від долі, як і від себе, не втечеш.
Примружившись від колючого снігу, який летів їй в обличчя, Анна зазирнула Адамові в очі. Цікаво, а він теж її любить?
Глянувши на неї, Адам став перед нею так, щоб захистити від вітру.
– Шкодуєш, що прийшла до мене? Я тебе образив? Зробив боляче? Ти не хочеш їхати зі мною?
Заперечно хитнувши головою, Анна промовчала. Ні, він її не образив, і навіть не зробив боляче, і їхати їй із ним тепер хочеться. Лише серце чомусь так недобре защеміло.
– Я не хочу, щоб ти йшла від мене, – раптом сказав він їй. – Не тікатимеш? Добре?
Анна торкнулася рукою його плеча і, не помічаючи холоду, обережно змела сніг з темного ворсу хутра.
– Нащо так робиш? – Адам перейняв її руку і ледь стиснув холодні від розталого снігу пальці. – От, бачиш, тепер у тебе руки зимні. Дівчинка ти моя нерозумна… Знов рукавиці десь забула?
Піднісши її долоню до губ, він спробував зігріти її пальці своїм подихом.
– Не бійся, маленька, ти в мене не змерзнеш. Я поклав у сани кожух.
Розгублено усміхнувшись, Анна потупила погляд. Ще ніхто не опікав її так, як він. Він її любить?
– Не бійся, маленька, все у нас з тобою буде добре… Ти мені віриш?
Анна усміхнулася, і від її страхів та сумнівів не залишилося й сліду. «Все у нас буде добре». Звісно, буде. Інакше й бути не може.
Частина третя
Iнтерлюдiя
Розділ 1
Як цілком розвиднилося, Анна не зауважила. Заколисана