Все, що я хотіла сьогодні (збірник). Ірен Роздобудько
Читать онлайн книгу.
в шістнадцять усі просто готові повіситись від власної недосконалості – але при цьому ніколи не признаються, та ще й вголос (!) у тому, що хтось кращий за них. Проте я звернула увагу (звісно, привселюдно), що я б не відмовилась від її волосся – чорного, лискучого і прямого, мов у ляльки.
Вона, звичайно, сказала, що так само ненавидить його, як я – середній палець своєї ноги.
Ось на цьому ми й порозумілися і ще зо два роки до закінчення школи присвятили тому, що ходили одна до одної в гості і годинами стояли перед люстром, ненавидячи все своє і розхвалюючи принади іншої. Потім вона вступила до інституту десь у Пітері, лишила мені номер телефону, яким я ніколи не скористалася. Потім я вчилася.
А потім з'явився Вадим.
І мені стало не до подруг…
…не до подруг…
Тому це слово «свої» пролунало для мене незвично і приємно, немов у мене дійсно могли бути свої – в цьому місці, в засміченому генделику біля лісосмуги.
Раптом мене пройняла думка: чом би й ні? Хіба ми знаємо, де вони знаходяться, ці «свої», і чому вони обов'язково мусять сидіти в дорогих ресторанах і пити «Совіньон» із кришталевих келихів?! Цікаво, хто визначає, де мені краще: там чи тут? Ніхто! Відтепер – ніхто, крім мене самої.
– Ти чого смієшся? – запитав Сюр.
Я хитнула головою – «все нормально!» – і заклацала запальничкою…
Певно, я з тих, кого називають «чистоплюями», – стерильна і порожня.
Як білий папір, на якому нічого не написане, крім двох літер – «М. М.». Та ще я впевнена, що мої літери виписані каліграфічним відмінницьким почерком.
– Ну як? Підеш? – знову перепитав Сюр.
– Авжеж! – сказала я і припалила від вогника сигарету… іншим кінцем – тим, де був фільтр. Він засмердів. Сюр засміявся. Я теж.
Авжеж, піду, якщо я вирішила прожити цей день так, ніби у мене в кишені не лежала та довідка.
Точніше – саме через те, що вона там лежала…
– Тоді ходімо за наш столик.
Він галантно простягнув мені руку. Я розчавила в собі жах перед незнайомою чоловічою компанією – він тривав усього одну секунду: «зґвалтують і вб'ють!» – і підвелась.
Я була Ія.
А Ія могла бути будь-якою. Якою завгодно!
Сміливою.
Розпусною.
Загадковою.
Легковажною.
До того ж жоден із цих хлопців не був схожим на Вадима.
Адже Вадим – то іронічна стриманість, охайність, виваженість, трохи закопилені губи. Я завжди боялася розчарувати його ось такою поведінкою.
Але підозрювала, що, якби я була не я, а інша, не знайома йому жінка, він не був би проти її легковажності і цієї посмішки, яка час від часу з'являлася у мене на вустах невідомо звідки. Може, я підгледіла її в якомусь кінофільмі…
… Саньок весь час віртуозно крутив між пальцями зубочистку, Рудий дійсно був рудим, із метушливими невпевненими рухами – певно, його зацькували в дитинстві кольором волосся, Бляха повторював своє прізвисько через кожне слово і тим цілком виправдовував його. Марек мовчав і дивився на мене чорними очима.
Я не можу витримувати такі погляди.
І