Його прощальний уклін. Артур Конан Дойл
Читать онлайн книгу.
огорожі, потім швидко схопився на ноги й пішов до будинку.
– Хочу задати кілька запитань міс Кашинґ, – сказав він.
– У такому разі я вас покину, – сказав Лестрейд, – бо маю тут іще одну справу. Гадаю, що від міс Кашинґ мені більше нічого не треба. Ви знайдете мене в поліційному відділку.
– Ми зайдемо туди дорогою на станцію, – відгукнувся Голмс.
За хвилину ми знову опинилися у вітальні, де міс Кашинґ продовжувала спокійно та безтурботно вишивати свою серветку. Коли ми увійшли, вона поклала її на коліна й спрямувала на нас відкритий допитливий погляд своїх блакитних очей.
– Я переконана, сер, – зронила вона, – що це помилка, і посилка призначалася зовсім не мені. Я кілька разів казала про це джентльменові зі Скотленд-Ярду, але він тільки сміється з мене. Наскільки я знаю, на світі в мене немає ворогів, то з якого б це дива раптом хтось вирішив так покепкувати з мене?
– Я схиляюся до такої самої думки, міс Кашинґ, – заявив Голмс і сів поруч із господинею. – Мені здається, більш ніж імовірно… – тут він замовк, і я, зиркнувши в його бік, із подивом помітив, що він уп’явся очима в її профіль. Подив, а потім і задоволення промайнули на його енергійному обличчі, але, коли жінка поглянула на нього, щоб дізнатися причину його мовчанки, детектив уже цілком опанував себе. Тепер і я, своєю чергою, пильно поглянув на її гладко зачесані сивіючі коси, охайний очіпок, маленькі позолочені кульчики, спокійне обличчя, але не побачив нічого, що могло б пояснити таке хвилювання мого товариша.
– Хочу дещо у вас спитати…
– Як мені набридли ці запитання! – роздратовано вигукнула міс Кашинґ.
– Гадаю, що у вас є дві сестри.
– Звідки ви дізналися?
– Як тільки зайшов до кімнати, то помітив на каміні груповий портрет трьох жінок, одна з яких, без сумніву, ви самі, а інші настільки схожі на вас, що спорідненість очевидна.
– Авжеж, маєте рацію. Це мої сестри – Сара та Мері.
– А ось тут, поруч зі мною, висить інший портрет, зроблений у Ліверпулі, портрет вашої молодшої сестри та якогось чоловіка, судячи з одягу – стюарда. Бачу, що вона тоді не була заміжня.
– Ви дуже швидко все помічаєте.
– Це мій фах.
– Ну, що ж, ви не помилилися. Але вона вийшла заміж за містера Браунера за кілька днів після цього. Коли зробили світлину, він служив на американській лінії, але так кохав мою сестру, що не міг витерпіти довгої розлуки з нею й перевівся на пароплави, які ходять між Ліверпулем і Лондоном.
– Часом не на «Конкерор»?
– Ні, на «Мей дей», наскільки я знаю. Джим якось приїжджав сюди до мене в гості. Це було до того, як він порушив свою обіцянку не торкатися чарки. Пізніше він постійно зловживав алкоголем, коли бував на березі, і навіть від дещиці ставав, наче причинний. Ех! Поганий то був день, коли його знову потягнуло до пляшки. Спочатку він посварився зі мною, потім із Сарою, а тепер Мері перестала нам писати, і ми не знаємо, що з ними.
Ця