Його прощальний уклін. Артур Конан Дойл
Читать онлайн книгу.
Справжнісіньке, жодних сумнівів.
– О боже! Це ж жахливо. Ви вважаєте… Хочете сказати, що підозрюєте мене?
– У кишені вбитого виявили вашого листа, із якого ми дізналися, що ви мали намір провести минулу ніч у його будинку.
– Я так і зробив.
– О, справді? Ви це не заперечуєте?
На світ божий з’явився бланк офіційного поліційного протоколу.
– Зачекайте хвильку, Ґреґсоне, – попросив Шерлок Голмс. – Усе, що вам треба, це зафіксувати свідчення, правильно?
– Аякже, і маю попередити містера Скотта Екклза, що все, що він скаже, може бути використано проти нього.
– Містер Екклз саме збирався розповісти нам про цю справу, коли ви увійшли. Гадаю, Ватсоне, що бренді з содовою йому не нашкодить. Тепер, сер, раджу не звертати уваги на те, що ваша аудиторія збільшилася, і викласти нам усе, як би ви зробили це, якби вас не перервали.
Наш відвідувач залпом хильнув бренді, і його обличчя знову порожевіло. Підозріло поглянувши на поліційний протокол, він розпочав свою незвичайну оповідку.
– Я неодружений, – сказав він. – Чоловік я товариський, маю багато друзів. Серед них – сім’я пивовара на прізвище Мелвілл, котрий уже покинув справи й живе в маєтку Елбемерл-Меншн у Кенсінґгоні. За його столом я кілька тижнів тому познайомився з хлопцем на прізвище Ґарсія. Як я зрозумів, він був іспанцем і мав якийсь стосунок до іспанського посольства. Він чудово спілкувався англійською та вирізнявся хорошими манерами. Це був, мабуть, найвродливіший чоловік із усіх, кого я зустрічав.
Якимось чином ми з цим парубком близько потоваришували. Він, здавалося, із самого початку був до мене прихильним, і не минуло двох днів із часу нашого знайомства, як він навідав мене в моїй оселі. Слово за словом, й усе скінчилося тим, що він запросив мене пожити кілька днів у нього у Вістерія-Лодж, це між Ешером та Окшоттом. Учора ввечері я, дотримуючись обіцянки, подався до Ешера.
Ґарсія описував мені своє обійстя. Він жив там із вірним слугою, співвітчизником, котрий йому в усьому допомагав. Цей хлопчина розмовляв англійською й вів усе господарство в будинку. Ще Ґарсія згадував, що в нього чудовий кухар-мулат, котрого він підібрав під час своїх мандрів. Також він додав, що той смачно готує. Пам’ятаю, як Ґарсія зауважив, що він не очікував знайти такий дивний будинок у самому серці Суррею, і я з цим погодився, хоча потім виявилося, що він набагато дивніший, ніж я думав.
Я прибув на місце – це за дві милі на південь від Ешера. Будинок цікавий своєю архітектурою, стоїть віддалено від дороги, до нього веде звивиста під’їзна алея, обсаджена з двох боків вічнозеленим чагарником. Це старовинна споруда, яка явно потребує ремонту. Коли мої речі вивантажили на зарослу травою доріжку перед заляпаними безбарвними дверима, я засумнівався, чи розумно вчинив, вирушивши до людини, котру майже не знаю. Однак він сам відчинив мені й вельми приязно привітався. Мене доручили слузі, меланхолійному смаглявому чоловіку, котрий узяв мій саквояж і провів мене в призначену мені спальню. Будинок був якийсь похмурий. Вечеряли