Його прощальний уклін. Артур Конан Дойл
Читать онлайн книгу.
називається «Високі склепіння». Розташоване воно за милю від Окшотта та за півмилі від місця вбивства. Решта будівель належать доволі прозаїчним і шанованим людям, далеким від усілякої романтики. А ось містер Гендерсон із «Високих склепінь» – що не кажіть, незвичайний чоловік, із котрим можуть траплятися загадкові події. Тому я зосередив свою увагу на ньому та на мешканцях його будинку.
Дивні це люди, Ватсоне, і найдивніший із них – сам господар будинку. Мені вдалося зустрітися з ним під слушним приводом, але в його чорних, глибоко посаджених похмурих очах прочитав, що він майже не сумнівається в тому, чим насправді я займаюся. Йому близько п’ятдесяти років; це міцний рухливий чоловічок, із сталевого кольору волоссям, чорними кущистими бровами. Хода в нього, як в оленя, а манера триматися – як в імператора. Він несамовитий і владний, його пергаментне обличчя приховує пристрасний дух чоловіка. Він чи то іноземець, чи довго жив у тропіках – весь пожовк і висох, але витривалий, наче двожильний. Його товариш і секретар містер Лукас – без сумніву, іноземець, бо шкіра в нього темна, шоколадного відтінку. Цей хитрий, вкрадливий, схожий на кота чоловік розмовляє із отруйною ввічливістю. Як бачите, Ватсоне, маємо дві групи іноземців – одна у Вістерія-Лодж, друга – у «Високих склепіннях», тож наші прогалини починають заповнюватися.
Ці двоє людей, судячи з усього, близькі друзі й є головними серед мешканців будинку. Але там є ще одна особа, котра найближчим часом може виявитися нам вельми корисною. У Гендерсона двійко дітей, дівчатка – одинадцять і тринадцять років. Їхня гувернантка, міс Барнет, – англійка, їй років сорок. Також там є ще один довірений слуга. Ця невелика група людей становить справжню сім’ю, вони завжди мандрують разом, а Гендерсон – великий шанувальник подорожей, йому просто не сидиться на місці. У «Високі склепіння» він повернувся лише кілька тижнів тому після річної відсутності. Можу додати, що він казково багатий, і які б у нього не були примхи, йому легко їх задовольняти. Що стосується решти, у його оселі багато лакеїв, покоївок, дворецьких та іншої розніженої від неробства челяді, якою повняться всі поважні заміські вілли англійської шляхти.
Усі ці подробиці я дізнався частково від сільських пліткарів, а частково шляхом спостереження за будинком. Немає кращого джерела інформації, ніж звільнені слуги, котрі затаїли образу на господарів. Мені пощастило одного такого знайти. Кажу «пощастило», але я б із ним не зустрівся, якби зумисне не шукав. За словами Бейнса, у кожного з нас є своя система. Це була моя система, що дозволила мені знайти Джона Ворнера, колишнього садівника з «Високих склепінь», звільненого через хвилинну забаганку хазяїна. У нього, своєю чергою, є друзі серед слуг, котрі живуть у будинку. Їх об’єднують страх перед господарем і неприязнь до нього.
Дивні люди там живуть, Ватсоне! Не претендую на те, що я знаю про них усе, однак ці люди таки дивні. У будинку є два крила; слуги живуть в одному, родина господаря – у другому. Між собою їх ніщо не пов’язує.