Постріл в Опері. Лада Лузіна
Читать онлайн книгу.
так! – вигукнула Маша. – Приходьте до нас на Яр Вал. Я зустріну біля входу. О п’ятій. Інакше вам не зайти. Василисо Андріївно, розігніться, будь ласка.
– Це велика честь для мене. – Випроставшись, Вася позадкувала.
«Усе, – усвідомила Маша Ковальова. – Мені доведеться піти з інституту. Якщо так буде й далі…»
Але далі було значно гірше.
Проминувши коридор, Києвиця наштовхнулася на щебетливу компанію студентів старших курсів. І пішла собі повз них.
Де там!
Із центру компанії до Маші випурхнули дві красуні – гінкі, стрункі, з тих, що завжди дивилися на неї згори вниз.
– Слава Вам, Ясна Києвице!
У коридорі запанувала цілковита тиша.
Маша відчула себе восковою. Фігурою з музею мадам Тюссо.
Десяток пар очей витріщилися на неї – на її плечі, які перелякано підвелися й застигли, дешеві джинси, кучеряво-руде волосся. Дівчата, скарлючившись, стояли перед Ясною Пані, напевно очікуючи від неї репризи у відповідь.
Але цієї репризи Маша не знала!
Хтось хихикнув. Інші мовчали, дарма намагаючись пізнати в тому, що діялося, натяк на жарт.
– Дякую, – дурнувато вискнула Ковальова. – Будь ласка.
– Але найстрашніше було, коли я зайшла до аудиторії. Й Марківна, викладачка, до якої я йшла на консультацію, кинулася до мене… А їй шістдесят років! Як я до неї післязавтра на іспит піду? А якщо вона на іспиті мені вклониться? Що про мене інші подумають?
– Подумають, – безтурботно засміялася Землепотрясна Даша, – що ти їй страшенного хабара дала. Тисяч десять, не менше. От бабця з глузду й з’їхала.
– У неї будуть проблеми на роботі, – траурно сказала Маша. – А потім я вийшла надвір, а там… Кожна десята підходила до мене. Як тепер вулицею ходити?
– Ось так само, мабуть, відчуває себе Алла Пугачова! – висловилася співачка. – Чьо ж я, дурепа, вдома сиджу? Знову ж таки час мою вдяганку з клубу забрати…
– Добре ще, до інституту мене Катя на машині підвезла, – сказала Маша. – А назад… Я й гадки не мала, що в Києві так багато відьом!
– Ти бачила, скільки їх на купальському шабаші було – тисячі тисяч, – відповіла Катя. – Я теж помітила, що мені кілька разів уклонилися. Але я рідко з машини виходжу.
Даша підхопилася з дивана.
Руда кицька мішком упала з її загривка і, невдоволено крякнувши, скосилася на занадто імпульсивну хазяйку.
– Піду прогуляюся! Землепотрясно! Ми, отож, натуральні зірки!
– Стривай! – спинила її Катерина. – Ти кажеш, не всі відьми визнають нашу владу? – звернулася вона до Маші.
– Так Вася сказала, – пояснила та. – Й спитала дозволу завітати сьогодні до нас. І я їй його дала.
– Не всі визнають нашу владу. – Катерина Дображанська гмикнула, і її рука знову опинилася на книзі Києвиць – книзі Влади! – Що ж, я хочу на них подивитися…
– Ну так прокинься, курво!
Катя мимоволі здригнулася.
Троє, наче на команду, повернулися