Розбите дзеркало. Андрей Кокотюха
Читать онлайн книгу.
хіба пару пиріжків або шаурму з найближчого кіоску.
Богдан мовчки наминав фірмову страву, запиваючи шкідливим, проте прийнятним саме під піцу напоєм. Лора сиділа поруч і говорила з Гайдуком. Узагалі-то Соколу подібні розмови слухати не обов’язково. Не тому, що від одного з кращих працівників берегли якісь особливі секрети. Просто його намагалися не перевантажувати надлишком інформації. Це могло заплутати, збити з пантелику, дезорієнтувати в найменш підходящий момент. Богдан завжди знав лише те, що мало для нього практичну користь, і такий підхід його влаштовував. Саме тому Лора сама вирішувала, коли поставити телефон на гучномовець. Зараз не той випадок. Але під сьому вечора почав сіятися дощик. У машині Лорі розмовлялося затишніше.
– Тобі погрожували, – почула в слухавці потому, як завершила звіт.
– Ти запитуєш?
– Запитань нема, все ясно, – відрубав Гайдук у своїй категоричній манері. – Вони тобі погрожували.
– Яровий був сам.
– Лоро, ти чудово все розумієш. Цей крендель переказав тобі вітання від тих, хто за ним стоїть.
– Тут Чернігів. Регіон історично називається Сіверщина, не Сицилія. А ти говориш про пана Ярового, мовби про якогось адвоката мафії. Не перебільшуй, Гайдуче.
Вона називала шефа на прізвище й «ти». Він її – на ім’я, коли все йшло рівно, і на прізвище – коли гнівався чи дратувався. Так склалося само собою, пішло відразу. Від колективу манеру не приховували. Вони взагалі ні від кого не ховалися, однаково трималися при всіх.
Майже як з начальством у відділі, на іншій службі.
В іншому житті.
– Не впізнаю тебе. Відколи недооцінюєш небезпеку?
– Мені особисто нічого не загрожує.
– Яровий недвозначно натякнув: із тим чортовим будинком зв’яжуть твою смерть, як не відступимося. Спишуть на місцеву активістку, яку вважають несповна розуму. Знаєш, ось зараз подумав: конкуренти можуть використовувати жінку. Підставили тобі її навмисне. Для того Яровий зістрибнув, без попередження переніс зустріч. Фактично влаштував вам із Соколом вільний час. Мали віконечко. Ну, ота казкарка туди пролізла.
– Навряд, – Лора лукавила, бо Гайдукова версія раптом здалася досить стрункою. – Нас ніхто не скерував до будинку спеціально. Я не доповіла секретарці в офісі «Ваги», куди подамося та де нас можна знайти.
– Ти або дурочку клеїш, або справді не розібралася до кінця, – шефів тон переставав подобатися Лорі. – В останнє не вірю, бо знаю тебе чотири роки. Значить, увімкнула наївнячку.
– Нічого я не вмикала!
Від різкого вигуку Богдан захлинувся колою, закашлявся.
– Що у вас там?
– Сокіл піцою вдавився, – Лора вільною рукою кілька разів стукнула того по спині. – Гайдуче, кажу, не ускладнюй. Нема ні першого, ні другого. Поїхати на місце, глянути на об’єкт – очевидна річ, коли раптом нема чим себе зайняти певний час. Можна загратися в козаків-розбійників настільки, що взяти мої слова за основу. Припустити: противник мислив так само. І Тетяну Помічну справді