Розбите дзеркало. Андрей Кокотюха
Читать онлайн книгу.
перед тим собі під ноги.
Далі – Білява, не дивлячись ні на кого, але показавши темряві середній палець.
Ковбой і Юрист лишилися вдвох.
– Ну? – спитав Ковбой. – Вони істерять. Ти завжди був розумнішим.
– Справді? – брови Юриста скочили вгору. – Аж тепер вирішив визнати це?
– Припини. Послання з того світу… Думаєш, серйозно?
– Я вже озвучив свої думки. Знаєш, краще б справді це був чийсь поганий, жорстокий, але потрібний кожному з нас жарт. Ти живеш із цим усі дванадцять років?
– Мені є чим забивати голову.
– Брешеш.
Юрист загасив ліхтарик, пішов геть. Кроки скоро стихнули. А Ковбой не квапився виходити, хоч дуже кортіло. Проте щось, чому нема пояснення, змусило лишитися в непривітному місці. Засунувши руки глибоко в кишені, дослухаючись до звуків, готуючись швидко реагувати на найменшу небезпеку, він неквапом обійшов увесь простір. Опинившись у тій самій кімнаті, завмер.
Здалося – або справді все враз ожило.
Зашелестіло в кутках, рипом відгукнулася продавлена підлога, свиснув протяг, холодом дихнуло під стелею. Ще мить – і будинок-привид наповнили звуки. Спершу це була какофонія, незрозуміла суміш вигуків. Поступово він почав чітко розрізняти їх. Голову на відсіч давав: усе час від часу виринало не лише в його голові. Кожен із тих, кого щойно побачив тут, напевне гнав від себе слова й фрази, які колись відлітали від цих стін.
Happy Birthday to You!
Няв-няв!
Хто ти така!
Танцюй, танцюй!
Це ж гра!
Частина перша. Хто ти така
– Ми домовлялися про зустріч.
– Шефа вже немає в офісі. Дзвоніть.
– Телефон вимкнено.
– Значить, він на зустрічі.
– Але ми домовлялися про зустріч! Саме на цю годину!
– Дзвоніть.
Лора вже готова була назвати Чернігів першим містом в Україні, де успішно тестують робота-секретарку. Закладена програма має певний вербальний набір, який андроїд застосовує в заданій послідовності. Жінка за столиком дуже мало нагадувала живу людину з усіма притаманними їй емоціями.
– Може, краще ви наберіть шефа? – запропонувала Лора. – Напевне, на ваш дзвінок Ігор Олегович відповість швидше. Скажіть, що на нього чекає Лариса Кочубей. Вона спеціально приїхала з Києва, і в неї дуже мало часу.
– До пана Ярового приїжджають і з Варшави, – секретарка кліпнула круглими безбарвними очима.
– Рада за нього. То й що?
– Нічого. Для Ігоря Олеговича не має значення, хто і звідки до нього приїхав.
– Тобто ваш шеф так поводиться з усіма відвідувачами?
– У нього ділова зустріч.
– Я теж приїхала не на інтимне побачення. – Лора починала втрачати терпець.
– А я не керую його справами. Я ось, документами займаюся, – жінка показала на стосик роздрукованих аркушів. – У мене своя ділянка роботи.
– І все ж таки я попрошу вас набрати шефа.
Лорі часто доводилося вмикати тон, який змушував упертих і