1984. Джордж Оруэлл
Читать онлайн книгу.
розвідників, у Молодіжній Лізі, сміття, яке втовкмачили з доповідями, парадами, піснями, гаслами, військовою музикою в них убили природне почуття. Розум говорив йому, що повинні бути винятки, але серце відмовлялося вірити. Вони всі неприступні – Партія домоглася свого. І ще більше, ніж бути коханим, йому хотілося – нехай тільки раз у житті – пробити цю стіну цноти. Вдалий статевий акт – уже повстання. Пристрасть – мислезлочин. Розтопити Кетрін – якби вдалося – і то було б чимось на зразок спокушання, хоча вона йому дружина.
Але треба було дописати до кінця. Він написав:
Я додав вогню в лампі. Коли побачив її у світлі цієї лампи…
Після темряви хирлявий вогник гасової лампи видався дуже яскравим. Тільки тепер він розгледів жінку як слід. Він ступив до неї і зупинився, розриваючись між хіттю і жахом. Він усвідомлював, чим ризикує, прийшовши сюди. Цілком можливо, що на виході його схопить патруль; може, вже його чекають за дверима. Навіть якщо він піде, не зробивши того, заради чого прийшов!..
Це треба було записати, треба було висповідатися. А побачив він у світлі лампи – що жінка стара. Рум’яна лежали на обличчі таким товстим шаром, що, здавалося, тріснуть, як картонна маска. У волоссі сиві пасма; і найстрашніша деталь: рот відкрився, а в ньому – нічого, чорний, як печера. Жодного зуба.
Похапцем, великими буквами він написав:
Коли я побачив її у світлі лампи, вона виявилася зовсім старою, їй було не менше як п’ятдесят. Але я не зупинився і довів справу до кінця.
Вінстон знову натиснув пальцями на повіки. Ну ось, він все записав, а нічого не змінилося. Лікування не допомогло. Вилаятися на повний голос хотілося нітрохи не менше.
Розділ сьомий
«Якщо є надія, – писав Вінстон, – то вона серед пролів».
Якщо є надія, то ТІЛЬКИ тут: тільки в пролах, у цій масі, що топчеться на державних задвірках, масі, що становить вісімдесят п’ять відсотків населення Океанії, саме в цій масі може народитися сила, здатна знищити Партію. Партію можна скинути зсередини. Її вороги – якщо у неї є вороги – не можуть об’єднатися, не можуть навіть впізнати один одного. Навіть якщо існує легендарне Братство – а це можливо, – не можна собі уявити, щоб члени його збиралися групами більше як дві або три особи. Їх бунт – вираз очей, інтонація в голосі; щонайбільше – слівце, вимовлене пошепки. А пролам, якби тільки вони могли усвідомити свою силу, змови ні до чого. Їм досить встати й здригнутися – як кінь струшує мух. Варто їм захотіти, і завтра вранці вони рознесуть Партію на друзки. Рано чи пізно вони до цього дотумкають. Але!..
Він згадав, що якось ішов людною вулицею, і раптом з провулка попереду вирвався оглушливий, немов кричали тисячі людей, крик, жіночий крик. Потужний, грізний крик гніву і відчаю, густе «Ох-о-о-о-х!», стугонливе, як дзвін. Серце його закалатало. «Почалося! – подумав він. – Заколот! Нарешті вони повстали!» Він підійшов ближче і побачив натовп: двісті або триста жінок скупчилися перед ринковими