Сойчине крило. Іван Франко
Читать онлайн книгу.не прийде сюди й не попрохає пробачення.
Що було робити? Полетів Королик до Ведмедевої ями, сів на гілляці над його головою й говорить:
– Ну, Бурмило, а будеш воювати з Короликом, га?
А Ведмедя, що в війську йшов із самого заду, під час переполоху добре-таки Кабани, Сарни та Олені ратицями попід ребра потолочили, так що він лежав та тільки охав.
–Іди, дай мені спокій, – буркнув він. – І десятому закажу, щоби з тобою не зачіпався.
– Ні, друже, цього не досить, – мовив Королик. – Ти повинен піти до мого дупла й попросити пробачення у моїх дітей, бо інакше тобі ще гірше лихо буде.
Мусив Ведмідь іти й просити в Короленят пробачення. Аж тоді Короленята задовольнилися й почали знов їсти та пити.
Лисичка і Журавель
Лисичка з Журавлем дуже заприятелювали. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості:
– Приходь, Журавлику! Приходь, любчику! Чим хата багата, тим і вгощу.
Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед Журавлем.
– Призволяйся, не погордуй. Сама варила.
Журавель стук, стук дзьобом— нічого не спіймав. А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всієї не з’їла. А коли кашки не стало, вона й мовить:
– Вибачай, кумочку, більше не маю чим угощати.
– Спасибі й за те, – пісним голосом промовив Журавель. – А ти б, Лисичко, до мене завтра в гості прийшла.
– Добре, Журавлику, прийду, чому не прийти, – каже Лисичка.
Другого дня приходить Лисичка, а Журавель наварив м’яса, буряків, квасольки, картопельки. Покришив дрібненько, склав у високий глечик з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.
–Їж, кумонько. Не погордуй, люба моя, – припрошує Журавель.
Нюхає Лисичка— смачно пахне. Встромляє голову в глечик— не йде голова. Пробує лапкою— не витягне. Крутиться Лисичка, скаче навколо глечика, а Журавель їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв.
– Вибач, любонько, – каже, випорожнивши глечика, – чим хата багата, тим і рада, а більше на цей раз нічого немає.
Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостинність. Вона, бачите, думала, що на цілий тиждень наїсться, а тут прийшлося додому йти, облизня спіймавши. Відтоді й зареклася Лисичка з Журавлями приятелювати.
Лисичка-кума
Жив собі Вовчик-братик і Лисичка-сестричка, й задумали вони взятися чесно на хліб заробляти. Знайшли собі клаптик поля і умовилися посадити на ньому картоплю. Вранці-рано вибралися обоє на роботу— ямки робити та картоплю садити. Дома поснідали, а щоби в полудень не бігати додому, взяли з собою обід і полудень: глечик меду й кошик паляниць. Поклали страву між корчами, а самі взялися до роботи.
Копають, копають, та Лисиці швидко набридла чесна праця. Нібито копає, а сама думає, як би його побігти в корчі медком поласувати. Ось у недалекім болоті поміж тростиною загукав Гук на все горло:
– Гуп-гуп-гуп!
– Зараз,