Схизматик. Діти Каїна. Тетяна Пахомова
Читать онлайн книгу.
з чорною свастикою і німецьким орлом: так і залишилися після медичного огляду селян. Тепер не витримала пані Шпірковська:
– Читати спочатку навчіться, а потім в політику лізьте! Своїх королів польських всіх навіть не знаєте, та… – махнула знервовано рукою. – Що там з вами говорити, молоко єще на устах не обсохло, – помовчала, у цілковитій тиші переклала книжки на столі декілька разів і додала: – Так, Польща мала важкі часи. Зараз теж нелегко. Але… Але Польща була, є і буде, розумієте? – раптом вибухнула завжди спокійна пані Ванда. – Мені тут все одно, хто ви є: русини чи поляки. Живете на польській землі, їсте польський хліб – учіть польську мову! Зрозуміли? Не чую!
– Та-а-а-ак, пані научителько!
Петер виріс наче з-під землі. На його обличчі застиг якийсь хижий вищир. Степанко, Влодко і Тимко переглянулися: буде непереливки. З-за крислатої верби вигулькнули Адріан Міхельсон зі Станіславом Циганом і повільно почали наближатися.
– Ну цо, бидло? На коліна, вже! – наказав Петер і сплюнув через зуби.
– Сам ти бидло, – рішуче відказав Влодко.
– О, бидло не вміє читати, але хоче вкусити, – рудий здоровань затиснув кулаки і ступив уперед.
Адріан і Станіслав повільно заходили ззаду.
– Хлопці, не треба нам сваритися, – Тимко по натурі не був воїном. Та й сорочка його – нова і чиста.
– Стань на коліна і поцілуй мого мешта, та й не будемо сваритися, – в’їдливі слова Петера жалили гадюками.
– А бидло називається бидлом не того, що не вміє читати, – випалив Степанко.
– Хм… – зупинився Петер. – Ну, скажи, чого, аж цікаво мені стало?..
– Бидло робить те, що йому скажуть, бо не має своєї голови… От як ви, – до Адріана і Станіслава.
– Хлопці… Ви не зрозуміли? – звернувся Петер до друзяків. – Він назвав вас бидлом!
– Курва… – Адріан спаленів від люті. – Ти, тупий русине, будеш так з нами? Зараз нагодую тебе землею!
Світ кілька разів перевертався догори дриґом. Розчинявся в ненависному Петеровому обличчі. Вибулькував дикими звуками. Ставав червоним і мокрим. Плив туманом і провалювався в темінь. Нарешті умиротворився і заговорив співчутливим голосом тітки Бульбашихи:
– Що, соколики, не поділили? Вставайте, а то геть вас ті більші хлопці притиснули… Йой, та вас тато з мамою не впізнають…
Щоб тато з мамою та й не впізнали? Впізнали. Ліве око Степанка нагадувало велику достиглу сливу з графського саду. Праве через вузьку щілину дивилося на цей несправедливий світ. Голий, вимитий у дерев’яних ночвах Степанко з-під перини із сумом дивився через віконце, як вітер полоще його випраний і подертий одяг.
– Ну, що там таке сталося, розказуй! – батько дивився строго і без співчуття.
– Та то видиш, старший син Анджея Цибульского з колегами напали на нього, Влодка і Тимка…
– Ціхо, мати! – зупинив дружину Йван. – Перш ніж битися до крові, нех навчиться говорити. А то буде завше потовчений. Ну?..
– Я… Я не міг прочитати