«Увімкнуто музичного автомата, й кав’ярню заповнив надсадний голос Даліди, що сповіщала цілому світові про своє нещасливе кохання. Забудь, думала дівчина, втупившися чоловікові у вилогу піджака. Забудь мій номер телефону, мій сміх, голос, і запах, і слова, що я тобі говорила, забудь вулиці й сквери, де ми ходили удвох, кав’ярні, де просиджували вечорами, і, о Господи, якщо Ти є, – поможи йому забути…»
