Олег Ольжич. Ростислав Коломиец

Читать онлайн книгу.

Олег Ольжич - Ростислав Коломиец


Скачать книгу
У п’ять років намалював і розмалював свого друга – рудого півня, який бігав у дворі. Мати пережила і чоловіка, і сина, але альбом з дитячими його малюнками зберігала до кінця свого життя, пронісши його через численні переїзди сім’ї з міста у місто, з країни в країну. У тому альбомі були увіковічені і хитрий кіт Кирило, і злий собака Сірко, й «дурні качки і пихаті індики». Особливо їй подобався рудий півень, намальований сином.

      Річ у тім, що у дитинстві Олег любив птахів і залюбки колекціонував пташине пір’я. І поштовхом до його літературної творчості став – ви правильно подумали – гордовитий рудий півень, що самостверджувався у дворі, проголошуючи ранок і наводячи порядок поміж мешканців двору – гусей, качок, індиків, котів, собак… Але про це пізніше.

      На шостому році життя сталося феноменальне. Хлопець, не інакше як із батьківських переказів про те, що Кандиби є нащадками славного козацького роду, в якому були славні козацькі полковники Федір та Андрій Кандиби, написав п’єсу на три дії з козацьких часів, і сам же її проілюстрував!

      Дружина Ольжича згадувала, що, коли вона якось у розмові зі свекором не повірила цьому – як, у п’ять років написати п’єсу? – той «по-молодечому зірвався і, ходячи по кімнаті, захоплено переконував не тільки мене, але й цілий світ:

      – П’єса на три дії. Так! Так! З козацьких часів. Три дії. Навіть ілюстрації намалював!..»

      Який жаль, що її не розшукали дослідники. Намальованого хлопчиною Півня розшукали, а драму, написану шестирічним Олегом, так і не знайшли…

      Але ясно одне. Батько, називаючи сина «лелеченьком довгоногим», прилучав хлопчину до мистецтва, намагався розвивати його літературні здібності. І, як відгомін його дитячих спогадів, той підписував свої перші надруковані твори псевдонімом «Лелека»…

* * *

      Дитинство «лелеченько» провів у київському передмісті Пущі-Водиці, де мати викладала французьку у школі, а батько, який закінчив Харківський ветеринарний інститут, із жовтня 1909-го і до початку 1919-го року працював (тільки уявіть собі!) ветеринаром на Дарницькій скотобійні. Можна припустити, що це він зробив, аби прогодувати родину, бо на гроші від власних поезій не проживеш, та й друкуватися українською було непросто. Напевне так і було.

      Та ось перед нами згадки про цю агонію самого поета-лірика: «В атмосфері кривавого пару, хрипіння й агонії конаючих тварин довелось мені продовжувати літературну роботу… Робив я спроби знайти іншу працю, але з тих або інших причин зробити це не вдавалось…»

      А вже пізно увечері, ледь одійшовши від кошмарної праці, народжував свої небесні пісні. У 1919 році, покінчивши, зрештою, з ветеринарною роботою, цілком присвятив себе поетичній творчості на благо вимріяної незалежності України:

      «Як прекрасна царівна у казці старій,

      Заворожена відьмою злою,

      Спить нетлінная роки в могилі сирій

      І нетлінною сяє красою.

      Так і ти, Україно, лежиш у труні,

      І заклята навік, і забута,

      Без жалю за щось у кайдани страшні

      Закула


Скачать книгу