Камiнна душа. Гнат Хоткевич
Читать онлайн книгу.
повзаючого й стогнучого населення підіймалися люті суперечки.
– А проклєтиця, котюго! Коли я вже Бога си домолю, аби направду ті очі з лоба виперло, аби-с не дурила людей преославних!
– Та змовчи хуч коло церкви, сучко ти годована. Нагулив си ті окоман і спереду, і ззаду.
А в крайнім кутку сталася ціла драма. Зайшла з того, що жебрачка зачала дорікати своєму сусідові багатством:
– Та встид би-с мав на прошєчу дорогу сідати. Таж-єс ґазда, маржину мішєєш, а в бінної удови з рота видираєш.
Каліка вважав, що того вже забагато, схопив камінь і торкнув ним бабу в лоб. Баба скричала скільки було гласу, ухопилася за голову – з-під пальців капала кров. Ранка була невеличка, але наслідки могла дати великі, і баба це зрозуміла.
Верещачи кілько далося, сама непомітними рухами розмазувала кров собі по лиці і роздирала ранку більше. Потім, мовби в нестямі, хапалася закривавленими руками за сорочку, покриваючи її плямами, нахилялася й капала кров’ю з чола доокола себе – словом, грала варіації на задану тему, весь час не перестаючи голосити й причитувати.
Каліка вважав за ліпше благородно віддалитися. Чуючи крики, почав збиратися коло баби нарід.
– Хто ж то так бабу покервавив?
– Та, ади, ростіцький тот каліка.
– А за віщо?
– Гроші баба хтіла украсти. Упали з пазухи, а вна…
– Та брешете, вибачєйте, не до вашого гоніру кажучи, бо сми ту була та й виділа.
– Та я шо? Люде повістували.
– То прошєк тот так си вимов’єє.
– Ади, вни так сидє, а вна баба бінна, незарібна, а він, рахувати, ґазда.
– Ґазда?
– Ає! Четверо товару держит.
– Та й попід церкови си хилєє?
– То вже раз погана душа!
– А та баба му вогорит: не мав би-с устиду ручку корчити. Ліпше би маржини сокотив. А він тогди чим-таки вхопив камінь, тим-таки морснув бабу по голові.
А баба тим часом робила не злий інтерес: вставляючи в слова подяки репліки про своє гірке нещастя, швидкими рухами збирала монету:
– Простибіг, простибіг, ґазди мої… Аж ми си у голові вакомашило… За ваше здоров’є, за господарське старанє… На бінну бабу й здохлєк гавкне і усєка пеня зачепит та й си збиткує… Христос вам напереді, Христос вам назаді, аби-сте діждали… Та так ми в грудєх іздусило, шо гляба й відітхнути… Ой бідочко ж ма кервава.
А у каліки геть цілком попсувалися влови. Звістка про його злочин обійшла пару разів доокола церкви, що, мабуть, о тім вже й попи у вівтарі знали. І де тільки не показувався каліка, всюда зараз підіймалося:
– Цес бабу вбив?
– Ає, ає! Тот самий.
– Ой діду! Посувай си назад у Ростоки, бо шос над тобов нині бучки си крутють.
– Ґаздочки мої любі, та й солоденькі, та й файні… Я нічо… Бо тій бабі на дідька би вже переходити… Аби йкий був терпець, то мусить си врвати. Та в’онно та в’онно… а я вже не кємую, єк у мене й тот камінь у руці си знайшов…
Але, очевидно, це