Галицька сага. Ante bellum. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
поговорити з тобою, коли ти був в селі, але смерть тата, потім Пасха… Всьо сьи закрутило, а ти вже поїхав. Мусила приїхати до Камінки.
– То що у тебе? – нетерпляче нагадав Андрій.
Він взагалі-то одразу зрозумів, у чому справа, як тільки побачив Марію. В одну з поїздок до Львова з ним зустрівся Федір Мороз і розповів про дивне прохання, з котрим до нього підійшла наймолодша Білецька. Реакція Андрія була прогнозована.
– А до чого тут я? – тільки й запитав він.
– Вона переконана, що ти належиш до ОУН, – пояснив Федір.
– Але я не належу до ОУН! – заперечив Андрій.
– Не заводься! Не належиш, то не належиш! Мені до того ніякого діла! Але я мусив пообіцяти Марії розібратися і при змозі поговорити з тобою.
– Поговорив?
– Не заводься! – повторив шваґер. – Поговорив.
– Ну, і що ти скажеш вдові члена ОУН?
– Нічого їй не скажу. Скажеш ти, коли вона захоче з тобою поговорити.
Це навіть обурило Андрія.
– То, може, мені ще пенсію виплачувати з каси «Маслосоюзу»? – їдко поцікавився він.
– Не заводься! – утретє сказав Мороз. – Ніхто нічого виплачувати не буде. А що сказати безутішній вдові, ми зараз подумаємо…
Ця розмова відбулася ще півроку тому, і от тільки сьогодні Марія зважилася заговорити про пенсію.
І Андрій Валько не помилився.
– Я говорила з Федьком, твоїм шваґром, про мого чоловіка Павла, – почала Марія. – Вже після того як його вбили, мені сказали, що він був в ОУН і саме через то його вбили.
– Мені шкода, певно, але до чого тут я?
– Він був в ОУН, і ти є в ОУН! Я хочу, щоб ви платили мені пенсію.
Андрій ледве не засміявся. Він до останнього не вірив у слова Федора, що Марія підозрює його у причетності до Організації Українських Націоналістів, але тільки що почуте переконало його у протилежному.
А Марія продовжувала:
– Я чекала довго, всьо думала, що Федько поможе мені, але коли помер мій тато, прийшла до тебе. І щоб ти знав: я так то не лишу! Якщо мені не будуть платити грошей, то я піду далі.
Вона не уточнила, куди піде у разі відмови, але Андрій вловив у її голосі погрозу. Тим не менше він вирішив не нариватися.
– Що ж, скажу чесно: я чекав на тебе! – сказав він. – Федя говорив зі мною про то…
– Говорив? То чого ти мені не сказав?
– А що я мав казати? Всьо то, що ти собі навигадувала, то неправда!
– Що всьо? – не зрозуміла Марія.
– Всьо! По-перше, я ніколи не був в ОУН! Сама розумієш, що то заборонена організація, поляки за нею ганяютьсьи, а в мене файна робота, нашо мені то?
– А…
– А друге, що неправда, то що твій чоловік тоже був в ОУН!
Марія широко розплющила очі.
– Та як ти то говориш? В поліції мені сказали, що він націоналіст! – заперечила вона.
– То тобі в поліції так сказали, бо вони не знали правди. Федя, хоч вже і не в поліції служить, все ж має там зв’язки. Він і повів мені, що твій Павло був не в ОУН, а служив більшовицьким агентом.
– То неправда! –