Галицька сага. Ante bellum. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
так, ми також невчасно приїхали. Спочатку казали почекати, поки поховають міністра, потім коли мине траур, а там – хто знає! Добре, хоч мої в селі. Ганна Олекси не залишить їх голодними. Та й з пустими руками їх також не випустять.
– Так, з Перетина ще ніхто порожняком не їхав. Пам’ятаю, як ми приїхали з Відня на побивку до тата, то Орина, татова жінка, навіть посварилася з моєю Марією, бо ми не хотіли брати з собою все, що нам приготували. Але, Олю, Львів – то не Відень! Довезуть!
– Не тягне додому? – запитала Ольга.
Левко відповів не одразу. Він важко зітхнув, і Ольга вже хотіла вибачитись за таке, з усього видно, недоречне запитання, але Левко випередив її.
– Колись мій учитель, професор Горбачевський, говорив мені, що поки є можливість, треба старатися бачити батьків, бо потім такої можливості може і не бути. Я так і не зміг побачити маму, бо вона померла у вісімнадцятому. А чи тягне додому?.. Я іноді ставлю собі питання: а де той мій дім? У Перетині? Відні? Я можу назвати ще десять міст, де бував і де не знайшов прихистку. Якщо мені вдасться, то приїду ще раз. Можливо, ще застану тата. Ми ж так по-справжньому і не поговорили з ним! Все було ніколи!
Так вони проговорили досить довго. Кельнер декілька разів приносив цій парі каву з тістечками, а Ольга з Левком все говорили. Здавалося, їм хотілося згадати всі довгі роки, що минули від тих пам’ятних листопадових днів у Львові вісімнадцятого року…
Левко Вовк розповів Ользі не все. І це сталося не через те, що не довіряв їй чи боявся виказати не свою таємницю. Вільгельм, котрий подорожував Європою під іменем Василя Вишиваного, що викликало деякі непорозуміння при перетині кордонів (ерцгерцога Вільгельма Франца фон Габсбурґ-Лотаринзького ще пам’ятали), прибув до брата Альбрехта не просто заради грошей, котрі йому виділили із родинної казни. Рік тому майже одночасно померли їхні батьки. Якщо з батьком у Вільгельма вже років двадцять були геть зіпсовані стосунки, то мати, Марія Терезія Австрійська-Тосканська, завжди цікавилася долею наймолодшого сина, хоч і не сміла перечити своєму чоловікові. Буквально тиждень тому середній брат Лео Карл увійшов у право користування ще одним батьківським володінням у Бествіні, що у тридцяти кілометрах на північ від Живця. Незважаючи на різницю у сім років, Вільгельм та Альбрехт були більш близькими один до одного, аніж із на два роки старшим Лео. Саме рішення старшого брата виділити Вільгельмові його частку прибутку із сімейної броварні і стало визначальним – за інших обставин наймолодший брат так і залишився б обділеним, як це було при батькові.
Карл Альбрехт знайшов Вільгельма, коли той сидів в альтанці їхнього саду. Розпорядившись принести пиво, господар маєтку сів навпроти брата.
– Поговоримо? – запитав він.
– Поговоримо! – згодився Вільгельм.
Напевне, важко було знайти братів із настільки схожими і водночас такими різними долями: вони обидва розглядалися окремими групами політиків як кандидати на корону – Альбрехт польську, а Вільгельм українську;