Три мушкетери. Александр Дюма
Читать онлайн книгу.
по-справжньому закохався. До того ж мені немає ще й двадцяти.
При цих словах пані Бонасьє крадькома глянула на нього.
– Послухайте, я вже натрапив на слід, – сказав д’Артаньян. – Три місяці тому я мало не бився на дуелі з Арамісом через таку ж хусточку, як і та, що ви показали жінці, яка була в нього, через хусточку, прикрашену – я цього певен – таким самим вензелем.
– Добродію, – мовила молода жінка, – ви страшенно стомлюєте мене цими запитаннями, клянуся вам.
– Але, пані, ви ж така обережна і передбачлива… А що, коли б вас затримали і знайшли цю хусточку, хіба це вас не скомпрометувало б?
– А з якої речі? Хіба це не мої ініціали? «К. Б.» – Констанція Бонасьє.
– Або Камілла де Буа-Трасі.
– Мовчіть, пане! Мовчіть! Якщо небезпека, в якій опинилася я, не може зупинити вас, то подумайте про небезпеку, на яку наражаєтеся ви.
– Я?
– Так, ви. За одне лише знайомство зі мною ви можете потрапити до в’язниці або й поплатитися життям.
– Тоді я не залишу вас ні на мить!
– Добродію… – відповіла молода жінка, молитовно складаючи долоні, – добродію, заради всього святого, я звертаюся до честі військового, до благородства дворянина – залиште мене! Чуєте: б’є північ, на мене чекають о цій порі.
– Пані, – сказав юнак уклоняючись, – я не можу відмовити тому, хто так мене просить. Заспокойтесь, я залишаю вас.
– І ви не підете за мною, не будете вистежувати мене?
– Я зараз же повертаюся до себе додому.
– О, я знала, що ви милий юнак! – вигукнула пані Бонасьє, простягаючи йому руку, а другою взявшись за молоток біля невеликих дверей, ледве помітних у кам’яній стіні.
Д’Артаньян схопив простягнену руку й палко поцілував її.
– О, краще б я ніколи вас не зустрічав! – вигукнув він з тією простодушною грубістю, якій жінки нерідко віддають перевагу перед вишуканою ввічливістю, бо вона розкриває справжні думки людини і доводить, що почуття беруть гору над розумом.
– Проте… – мовила пані Бонасьє майже лагідно, стискаючи руку д’Артаньяна, який усе ще не відпускав її руки, – я не можу сказати так само щодо вас: хай на сьогодні усе скінчилось, але, можливо, завтра воно матиме продовження. Хтозна, якщо коли-небудь мене звільнять від обов’язку зберігати таємницю, чи не задовольню я тоді вашу цікавість…
– А ви можете обіцяти відповісти і на моє кохання? – не тямлячись від захоплення, вигукнув юнак.
– О, я не можу вам нічого обіцяти! Це буде залежати від тих почуттів, які ви зумієте викликати в мені.
– Отже, сьогодні, пані…
– Сьогодні, добродію, я відчуваю тільки вдячність.
– Ви надто добрі, – сумно зауважив д’Артаньян, – і зловживаєте моїм коханням.
– Ні, добродію, я користуюся вашим благородством – ото й усе. Але повірте, є люди, які вміють не забувати своїх обіцянок.
– О, ви робите мене найщасливішою людиною у світі! Не забувайте цього вечора, не забувайте про свою обіцянку!
– Будьте певні!