Три мушкетери. Александр Дюма
Читать онлайн книгу.
був ще надто слабкий, щоб перенести нове потрясіння. Ледве він ступив десять кроків, як у вухах мов закалатало у дзвони, в голові запаморочилося, кривава завіса впала на очі, ноги йому підігнулися… Проте, лежачи посеред вулиці, він усе ще вигукував:
– Боягуз! Боягуз! Боягуз!
– Він і справді боягуз! – пробурмотів хазяїн, підходячи до д’Артаньяна і намагаючись лестощами прихилити до себе бідолашного юнака, щоб потім обдурити його, як чапля в байці обдурює слимака.
– Так, нікчемний боягуз, – прошепотів д’Артаньян. – Але вона… яка красуня!
– Хто – вона? – спитав корчмар.
– Міледі, – ще тихіше мовив д’Артаньян і знову знепритомнів, уже вдруге за сьогодні.
«Нічого не вдієш, – подумки підраховував свої збитки хазяїн заїзду. – Двох я втратив, але мені дістався цей бідолаха, який пробуде тут щонайменше кілька днів. Так чи так, а одинадцять екю будуть мої».
Ми ж бо знаємо, що одинадцять екю – то все, що лишилося в гаманці д’Артаньяна.
Хазяїн гадав, що поранений видужуватиме одинадцять днів, а відтак він матиме з нього по одному екю за день, але його планам не судилося збутися. Наступного дня вже о п’ятій ранку д’Артаньян був на ногах. Він спустився до кухні й попросив вина, олії, розмарину та ще різного зілля, список якого до нас не дійшов. Потім, тримаючи перед собою рецепт своєї матері, він власноруч приготував бальзам, яким намастив численні рани на тілі. Він сам змінював пов’язки, не звертаючись по допомогу до жодного лікаря. Дякуючи, безперечно, цілющим властивостям циганського бальзаму і, можливо, невтручанню лікарів, д’Артаньян уже ввечері почувався набагато краще, а на ранок був майже здоровий.
Юнак розрахувався з хазяїном за розмарин, олію й вино – єдине, що він вживав цього дня, бо дотримувався найсуворішої дієти. Однак його жовтий кінь, як стверджував хазяїн, зжер утричі більше, ніж можна було сподіватися, зважаючи на розміри цього представника конячого роду. Розплачуючись, д’Артаньян знайшов у кишені лише потертий оксамитовий гаманець, а в ньому – одинадцять екю. Лист до пана де Тревіля безслідно зник.
Старанно й терпляче юнак заходився шукати листа. Разів із двадцять він вивертав усі кишені – на камзолі і в штанях, знову і знову зазирав то в торбинку, то в гаманець. Але, переконавшись, що листа ніде немає, він уже втретє так розлютився, що йому ледве не довелося знову скористатися вином і ароматичною олією, бо, зважаючи на його нестримну запальність і погрози вщент рознести усе в цьому заїзді, якщо не знайдуть листа, хазяїн озброївся кілком, його дружина – мітлою, а слуги – тими самими палицями, що вже стали їм у пригоді раніше.
– Лист, мій рекомендаційний лист! – вигукував д’Артаньян. – Віддайте мого листа, хай вам трясця! Або я вас насаджу на рожен, як куріпок!
На нещастя – чи, скоріше, на щастя, – здійснити свою погрозу юнак не міг з однієї простої причини. Його шпага, як ми вже казали, була зламана навпіл у тій пам’ятній сутичці в день його приїзду, про що він зовсім забув. Отож, вихопивши її, д’Артаньян побачив замість грізної зброї лише уламок дюймів вісім або десять