Невидима людина. Герберт Уэллс
Читать онлайн книгу.
дідька! Я бачу, що скоро й наручники будуть не потрібні.
Незнайомець перебіг рукою згори вниз по своєму піджаку, і всі ґудзики, що до них доторкався його порожній рукав, немов чудом якимось розстебнулися. Потім він буркнув щось собі в підборіддя і нахилився. Здавалося, він щось робить із своїми шкарпетками та взуттям.
– Дозвольте, – раптом зауважив Гакстер, – та це ж зовсім не людина! Це просто порожня одежа! Ви ж можете подивитись усередину його коміра й костюма. Я міг би встромити руку…
Він простяг руку, здавалось, наткнувся на щось на півдорозі і, гостро скрикнувши, відсмикнув її назад.
– Я просив би вас не тикати пальцями мені в очі! – мовив злостивим тоном голос із повітря. – Я ж тут увесь – з руками, ногами й рештою тіла, тільки Невидимець. Це дуже незручно, та нічого не вдієш. Невже ж це достатня причина, щоб кожен айпінзький йолоп тикав пальцями мені в обличчя?
Костюм, зовсім уже розстебнутий і повислий на невидимих підпорах, стояв тепер, випроставшись і взявшись у боки.
Тим часом у кімнату понаходили ще люди, і вона була повнісінька.
– Невидимець! – сказав Гакстер, незважаючи на сердитий тон Незнайомця. – Та де ж таке чувано?
– Воно, може, й дивно, але це – не злочин. Я не розумію, чого накинувся на мене полісмен…
– А! То вже річ зовсім інша, – сказав Джеферс. – Вас, безперечно, досить важко побачити при такому освітленні, але я дістав наказ і діяв згідно із законом. Арештовую я вас не за те, що ви невидимий, а через підозру в крадіжці. Сьогодні вночі тут в одному будинку вкрали гроші.
– Ну то й що?
– І деякі обставини вказують…
– Безглуздя! – крикнув Невидимець.
– Сподіваюся, що так, сер. Але я дістав наказ…
– Гаразд, – сказав Незнайомець. – Я піду. Я піду з вами. Тільки без наручників!
– Такий порядок, – пояснив Джеферс.
– Ніяких наручників! – уперся Незнайомець.
– Вибачте… – почав був Джеферс.
Раптом безголова постать присіла, і, перш ніж будь-хто зрозумів, що вона робить, під стіл полетіли туфлі, шкарпетки і штани. Тоді постать випросталась і скинула піджак.
– Стій! Стій! – крикнув Джеферс, раптом збагнувши, до чого йдеться. Він схопив жилетку, та запручалася, і нарешті з неї випорснула сорочка, а порожня жилетка залишилася в руках у Джеферса.
– Держіть його! – крикнув Джеферс. – Як тільки він роздягнеться…
– Держіть його! – зарепетували й інші і кинулись до білої сорочки, яка тріпотіла в повітрі, – єдине, що залишилось іще видиме на Незнайомцеві.
Рукав сорочки вдало зацідив в обличчя Голу, і це припинило його рішучий наступ, а потім штовхнув його на старого Тусома, паламаря; за мить рукава підвелись угору і почали робити рухи, як людина, що скидає сорочку через голову. Джеферс вхопився за сорочку, але цим тільки допоміг скинути її. Він дістав з повітря доброго стусана по щелепах і зараз же своїм кийком з усієї сили люто вперіщив по маківці Тедді Генфрі.
– Обережно! –