Невидима людина. Герберт Уэллс
Читать онлайн книгу.
ні, анітрохи, – відповів Незнайомець. – Хоч я думаю, – він обернувся до місіс Гол, – що ця кімната цілковито в моєму розпорядженні.
– Я вважаю, сер, – почала була місіс Гол, – що ви хотіли б, щоб годинник…
– Звичайно, – перебив її Незнайомець, – але загалом я хотів би, щоб мені дали спокій і не турбували.
Він повернувся спиною до каміна й заклав руки за спину.
– А коли годинник полагодять, я попросив би принести чаю, – додав він. – Тільки не раніше, як полагодять годинник.
Місіс Гол збиралась уже залишити кімнату – цього разу і не намагаючись зав’язати розмову, бо їй не хотілося, щоб її образили в присутності містера Генфрі, – коли пожилець спитав її, чи вжила вона заходів щодо його багажу на станції. Місіс Гол відповіла, що говорила про це з поштарем і той обіцяв привезти багаж завтра вранці.
– А раніше – ви певні, що не можна? – спитав Незнайомець.
Місіс Гол була впевнена і з підкресленою холодністю ствердила це.
– Мушу попередити вас, що я – дослідник-експериментатор, – пояснив Незнайомець, – і не сказав про це досі тільки тому, що занадто змерз і був стомлений.
– Справді, сер? – вражено відповіла місіс Гол.
– І в моєму багажі – різні апарати та прилади.
– То все, безперечно, дуже корисні речі, сер, – докинула місіс Гол.
– І я, природно, бажаю вести далі мої досліди.
– Звичайно, сер.
– Приїхав я до Айпінга, – досить невимушено провадив він, – тому що… шукаю самотності. Я не хочу, щоб мені заважали працювати. А тут ще цей нещасний випадок…
«Я так і знала», – подумала місіс Гол.
– …вимагає певної відлюдності. Очі в мене такі слабкі й так болять, що іноді мені годинами доводиться сидіти в темряві… і зачинятися. Подеколи. Не зараз, звісно. І коли ось у такі хвилини мене турбують, наприклад сторонні люди, які заходять до моєї кімнати, – це завдає мені болісних страждань. Я хочу, щоб ви добре усвідомили мої слова.
– Певна річ, сер, – відповіла місіс Гол. – І… дозвольте запитати…
– Це, здається, й усе, – перебив Незнайомець зі спокійною рішучістю, яка поклала край подальшим балачкам. Свої запитання й вияви прихильності місіс Гол мала залишити до слушнішої нагоди.
Коли місіс Гол вийшла, він (так казав пізніше містер Генфрі) став перед каміном і стежив, як лагодять годинник. Працюючи, містер Генфрі поставив лампу біля себе, і ясне світло падало на його руки та на сам годинник, в кімнаті ж було напівтемно. Коли він підводив голову, перед очима в нього плавали кольорові плями. Цікавий від природи, містер Генфрі розібрав (у чому не було жодної потреби) увесь механізм, щоб довше побути в кімнаті, а може, й розпочати розмову з Незнайомцем. Але Незнайомець був мовчазний і нерухомий. Такий нерухомий, що це аж нервувало Генфрі. Йому здавалося, ніби в кімнаті він сам. Коли він поглянув на Незнайомця, то побачив у зеленуватому плямистому тумані, що поплив перед очима, тільки забинтовану голову та величезні