Ім’я рози. Умберто Эко
Читать онлайн книгу.
час шостий. Із заходу всередину церкви крізь нечисленні вузькі вікна продіставалося бліде сонце. Слабка смужка світла ще торкалася великого вівтаря, покрівець якого виблискував золотистим сяйвом. Бічні нави запали у напівтінь.
Біля останньої каплиці у лівій наві, відразу перед вівтарем височіла тендітна колона, а на ній стояла кам’яна Богородиця, вирізьблена в сучасному стилі – незбагненна посмішка, випнутий живіт, на руках дитятко, вишукана одежа з вузьким корсетом. У ногах у Богородиці лежав чоловік в облаченні клюнійського чину, простертий у молитві.
Ми підійшли ближче. Учувши звук наших кроків, чоловік підвів обличчя. Був то безбородий і безволосий старець з великими небесно-блакитними очима, тонкими червоними губами, ясною шкірою, що обтягала костистий череп, від чого він був схожий на мумію, вимочену в молоці. Руки в нього були білі, з довгими тонкими пальцями. Він був схожий на дівицю, яка зів’яла, підтята передчасною смертю. Спершу погляд його зупинився на нас розгублено, немов ми розпорошили його екстатичну візію, а тоді лице його освітилось радістю.
– Вільяме! – вигукнув він. – Брате мій любий! – Він насилу підвівся і підійшов до мого вчителя, щоб обняти його і поцілувати в уста. – Вільяме! – повторив він, і сльози заволокли йому очі. – Скільки часу минуло! Але я таки тебе впізнав! Скільки часу, скільки подій! Скільки випробувань наклав на нас Господь! – Він заплакав. Вільям теж обняв його, явно зворушений. Перед нами був Убертин з Казале.
Про нього я вже чував, і немало, ще до того, як прибув до Італії, а найбільше, коли вчащав до францисканців при імператорському дворі. Хтось мені навіть повів, начебто найбільший поет тих часів, Дайте Аліґ’єрі з Флоренції, що переставився кілька років тому, склав поему (я не зумів її прочитати, бо написана вона тосканським наріччям), до якої руку приклали і небесні сили, і сили земні, і чимало рядків її були переказом уступів з Убертинового «Arbor vitae crucifixae»[41]. Та не було се єдиною заслугою сього славетного мужа. Але щоб читальник мій краще зміг зрозуміти важливість цієї зустрічі, спробую відтворити події тих років, як я сам розумів їх під час мого короткого побуту в серединній Італії, чуючи те, що говорив про них мій учитель, і прислухаючись до бесід, які Вільям провадив з настоятелями і ченцями впродовж нашої подорожі.
Мої вчителі в Мельку часто твердили мені, що північанину нелегко достеменно збагнути релігійні і політичні тонкощі того, що діється в Італії.
Півострів цей, де клір більше, ніж будь-де інде, виставляв напоказ своє всесилля і багатство, ще років зо двісті тому породив рухи людей, які змагали до убогішого життя, виступаючи проти розбещених священиків і відмовляючись навіть приймати від них святі таїнства. Вони об’єднувались у незалежні спільноти і стали ненависними водночас синьйорам, імперії та міським управам.
Врешті прийшов святий Франциск і став ширити своє вчення про любов до убогості. Воно не суперечило приписам церкви, і завдяки цьому церква прийняла заклик до суворості звичаїв, який кинули ті давні рухи, й очистила їх від елементів хаосу, що загніздились були
Дерево хресного життя